відродження

ВІДРО́ДЖЕННЯ, я, с.

1. Відновлення, розвиток чого-небудь після занепаду.

Всі дерева, квіти, трави повторюють собі свій річний цикл умирання, весіннього відродження, літнього розквіту, осіннього прив'ядання, потім знову відродження (А. Іщук);

// Розквіт, піднесення чого-небудь.

– Розходимось ми різними шляхами, розлучаємось, навіки злучені одною ідеєю .. відродження нашої країни... (М. Коцюбинський);

Мій ювілей збігся із святом 100-літнього ювілею відродження української літератури (І. Франко);

Прояви тодішнього українського відродження в Росії наповняли сю галицьку молодіж радістю і надією (М. Грушевський);

Я твердо знаю, що щастя моєї нації, її відродження можливе лишень через індустріалізацію країни (М. Хвильовий);

// Відновлення, відбудова чого-небудь зруйнованого, знищеного.

Донецькі гірники з безприкладним героїзмом боролись за відродження рідних шахт (з газ.).

2. (з великої літери). Період розквіту, піднесення наук, мистецтва, літератури в ряді країн Європи, що внаслідок зародження капіталізму прийшов у XIV–XVI ст. на зміну Середньовіччю; Ренесанс.

Найхарактерніші риси культури Відродження, антифеодальної в своїй основі, – світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини, ніби “відродження” її (звідси назва “Відродження”) (з наук. літ.);

Мікеланджело – один із найяскравіших діячів епохи Відродження (з наук. літ.);

// Архітектурний стиль цієї епохи.

Просто перед ним здіймався королівський замок з невеликою вежею в стилі італійського Відродження (З. Тулуб).

3. бібл. Дія за знач. відро́джувати 4.

Він [Ісус Христос] нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим (Біблія. Пер. І. Огієнка).

4. фізл. Відновлення організмом утрачених або ушкоджених частин тіла, органів, тканин і т. ін.

Медицина вже не раз доводила можливість регенерації, тобто відродження кісток (Л. Дмитерко).