ВІРШУВАННЯ

ВІРШУВА́ННЯ

• ВІРШУВАННЯ

, версифікація — сукупність норм і принципів організації вірша, яка складається у відповідності з особливостями нац. мови на грунті певних істор.-літ. традицій. Відповідно до просодичних властивостей мов існують певні віршові системи, які об'єднуються в дві групи — квантитативного віршування і квалітативного віршування. Квантитативне (кількісне) віршування, до якого належать античне віршування, аруз, укр., рос., білорус., нар. віршування, основане на кількості часу, необхідного для вимови складу й побудованих на ньому більших ритмічних одиниць. В нар. східнослов'ян. вірші важливу роль відіграють також наголоси. В квалітативному віршуванні враховується не тривалість складів, а їхня акцентна якість (наголошеність і ненаголошеність) та порядок розміщення в рядку. Квалітативний принцип поступово витіснив квантитативний внаслідок відокремлення поезії від музики і переваги писемної традиції над усною. В поезії нового часу, зокрема в укр., утвердилися три системи квалітативного віршування: силабічне віршування, найбільш характерне для мов з постійним словесним наголосом (польс., франц. та ін.), яке будується на сумірності кількості складів у рядках з чітко вираженою константою; силабо-тонічне віршування, основане на повторі сполучень складів (сильних — наголошених і слабких — ненаголошених; див. Метр у віршуванні, і тонічне віршування, основою ритму в якому є повтор слів і словосполучень зі своїм наголосом. Останні дві системи властиві мовам з рухомим наголосом (укр., рос., нім., англ. та ін.). Між системами розвиваються проміжні віршові форми; між силабо-тонічною і тонічною — дольник, тактовий вірш; між силабічною і силабо-тонічною — чотирнадцятискладовий, т. з. коломийковий вірш і т. д. Щодо вільного вірша (верлібра), то більшість дослідників включає його в число тонічних форм.

Важливу роль у ритмічній організації вірша відіграють різноманітні звукові повтори (алітерації, асонанси) і особливо рима — суголос, що позначає межі рядків і пов'язує вірші в строфи. Строфа — не тільки ритмічна і композиційна, а й певна інтонаційно-синтаксична завершена цілість; явище міжстрофічного перенесення зустрічається рідко. В сучас. поезії поширені структури без постійного строфічного поділу, а також вірш астрофічної будови (особливо у верлібрі).

Початок літ. версифікації на Україні традиційно відносять до кінця 16 ст. (силабічні вірші Герасима Смотрицького, надруковані в Острозькій біблії 1581). Силабічна система віршування майже два століття утримувала панівні позиції в укр. поезії. Однак нові дослідження латиномовної і польськомовної укр. поезії 15 — 16 ст. дозволяють перенести час заснування укр. літ. вірша на століття раніше (латиномовний віршовий вступ у книзі першого укр. гуманістичного поета Юрія Дрогобича "Прогностична оцінка 1483 року"). В період боротьби проти католицько-польс. експансії в процесі відродження візант.-староруських традицій створюються умови для розвитку східнослов'ян. силабіки. Силабіка витіснила всі інші системи, оскільки мала в укр. поезії глибоке нац. коріння (народнопісенний складочисельний вірш) і вже на цьому грунті засвоювала досвід як давньої перекладної візант. церковної поезії, так і польс. поезії 16 — 17 ст. З 2-ї пол. 18 ст. почалось поступове перетворення силабічного вірша на силабо-тонічний, помітний уже в Г. Сковороди, але найповніше виявлений у ритміці Т. Шевченка (див. Шевченківський вірш). І. Франко і Леся Українка зробили внесок насамперед у розвиток класичного, силабо-тонічного віршування, його метрико-строфічного розмаїття. Укр. версифікація 20 ст. розвивається в складній взаємодії кількох осн. тенденцій: провідне становище посідає класичний, силаботонічний вірш, вдосконалюється і дедалі більше поширюється некласичний, несилабо-тонічний вірш (від трискладника із змінною анакрузою до верлібру), розробляються різноманітні перехідні метричні форми й поліметричні композиції, що поєднують класичний і некласичний вірш в єдину систему нац. віршування. Вільна стихія укр. некласичної версифікації особливо яскраво представлена у П. Тичини, гармонія класичних розмірів — у М. Рильського, динаміка поліметричного вірша — у М. Бажана.

■ Літ.: Якубський Б. Наука віршування. К., 1922; Загул Д. Поетика. К., 1923; Навроцький Б. Мова та поезія. Х., 1925; Тимофеев Л. И. Очерки теории и истории русского стиха. М., 1958; Ковалевський В. Ритмічні засоби українського літературного вірша. К., 1965; Сидоренко Г. Українське віршування. Від найдавніших часів до Шевченка. К., 1972; Сидоренко Г. Від класичних нормативів до верлібру. К., 1980; Гаспаров М. Л. Современный русский стих. Метрика и ритмика. М., 1974; Гаспаров М. Л. Очерки истории русского стиха. Метрика, ритмика, рифма, строфика. М., 1984; Сулима М. М. Українське віршування кінця XVI — початку XVII ст. К., 1985; Українські поети XVI століття. К., 1987. Див. також літ. до ст. Вірш.

Н. В. Костенко.