акцентуація

акцентуа́ція

• акцентуація

(від лат. accentus — наголос)

- виділення фонетичних, морфологічних і синтаксичних частин мови, яке в мовленні здійснюється за допомогою підвищення голосу, а на письмі — над наголошеними голосними відповідним знаком (΄); синонім терміна акцентологія.

В художніх текстах (особливо — поетичних) А. використовується з метою розрізнення омографІ.в ("Співає стежка на город" — П. Тичина; "Образи, образи, образи" — С. Крижанівський), смислового виділення певного слова ("Ніч зірки посвітила. // Шепчуть вітру квіткú: // гей, в танок!" — П. Тичина), запобігання можливого відхилення від метричної схеми ("Цвіт в моєму серці, // Ясний цвіт-первóцвіт, // Ти той цвіт, мій друже, // Сріблянúй первóцвіт" — П. Тичина) тощо. Часом наголос замінюється розрядкою ("Будьте у парку у вівторок, // Коли я не байдужий Вам. // У 8 — 7 без одговорок. // Я буду ввічливий і сам" — М. Семенко) або вживанням великої літери ("Над Сивоусим небесними ланами Час проходить, // час засіває" — П. Тичина).

М. М. Сулима.