акцентуація

АКЦЕНТУА́ЦІЯ, ї, ж.

1. лінгв. Виділення наголосу в слові; акцентування.

Висвітлюється акцентуація дієслів І особи однини теперішнього (простого майбутнього) часу (з наук. літ.);

Спостереження показує, що учні не завжди володіють правильним наголошуванням, тому слід давати завдання, спрямовані на здобуття знань із правильної акцентуації (із журн.).

2. лінгв. Система наголосів у будь-якій мові або в групі споріднених мов.

Освоєння запозичених термінів українською мовою являє собою складний процес: інтернаціональний запозичений “пристосовується” до законів української фонетики, орфографії, орфоепії і акцентуації, зазнає граматичних змін (з наук. літ.);

Своєю працею Л. Зизаній узаконював позначування наголосів у писаних та друкованих текстах, що певним чином сприяло унормуванню акцентуації як церковнослов’янської, так і східнослов’янських мов (з наук. літ.);

Дослідник вживав уже усталені в мовознавстві другої половини XIX ст. “терміни фонетики”: фонетика, акцентуація, вимова, склад (з наук.-попул. літ.).

3. перен. Те саме, що акце́нт 4.

Принципово важливою є акцентуація в дослiдженнi проблеми активізації самостійної пізнавальної діяльності молодших школярів (з наук.-попул. літ.);

Для автора характерні два можливi сценарії формування національної ідентичності відповідно до акцентуації ним соціально-політичних аспектів прав людини (із журн.).

4. псих. Особливий вияв, загострення окремих рис характеру людини.

Акцентуація являє собою варіант психічного здоров'я (норми), який характеризується особливою вираженістю, загостреністю, непропорційністю деяких рис характеру всьому складу особистості, що приводить її до певної дисгармонії (з наук. літ.);

За ступенем вияву виділяють два види акцентуацій: явна акцентуація, коли риси характеру достатньо виражені протягом усього життя, і прихована акцентуація, коли певні риси виявляються в основному при психотравмах (з навч. літ.);

Автор концепції акцентуації – німецький психіатр Карл Леонгард; він увів термін "акцентуйована особистість" (з навч. літ.).