антистрофа
антистрофа́
• антистрофа
(грец. 'αντιστροφή), букв. — поворот назад)
- у старогрец. хоровій ліриці парна строфа, що своєю метричною структурою відповідала непарній. Кожна пара мала свій ритм. Таку систему ввів у хорову лірику грец. поет Алкман із Сард (7 ст. до н. е.), автор гімнів, пеонів, гіпорхем і пісень для дівочих хорів-парфеніїв. Для парфеніїв характерна тричленна будова: строфа, антистрофа та епод. А. перейшла також до ліричних частин трагедії та комедії, напр. у "Прикутому Прометеї" Есхіла, "Царі Едіпі" Софокла та ін. Поділ на строфи і А. застосували Леся Українка в драм. поемі "Іфігенія в Тавріді", П. Тичина в зб. "Замість сонетів і октав".
В. П. Маслюк.
Джерело:
Українська літературна енциклопедія (A—Н)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- антистрофа — антистрофа́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- антистрофа — -и, ж. Парна строфа хорової пісні в античній трагедії, що повторює за ритмом строфу, яка їй передує (непарну). Великий тлумачний словник сучасної мови
- антистрофа — АНТИСТРОФА́, и́, ж., літ. В античній поезії – парна строфа віршованого твору, що повторює ритм попередньої (непарної). Як далеко ми відійшли від плавних рухів древньогрецького хору, строф і антистроф (із журн.). Словник української мови у 20 томах
- антистрофа — антистрофа́ (грец. αντιστροφή, букв. – переміщення, поворот) парна строфа хорової пісні в античній трагедії, що повторює за ритмом строфу, яка їй передує (непарну). Словник іншомовних слів Мельничука