балада

бала́да

• балада

(прованс. balada, від ballar — танцювати)

- жанр ліро-епічної поезії фантастичного, істор.-героїчного чи соціально-побутового змісту з драматично-напруженим сюжетом, у якому наявні елементи надзвичайного. За жанровими ознаками Б. споріднена з думою, романсом, поемою, віршованим оповіданням. У прованс. л-рі 12 — 13 ст. це була любовна пісня до танцю. В такому значенні вперше назву "балада" вжив прованс. трубадур Пон де Шаптей (1180 — 1228). В 13 — 14 ст. в італ. л-рі (Данте, Ф. Петрарка) Б. відокремлюється від танцю, в 14 — 15 ст. у франц. л-рі виробилась т. з. канонічна Б., що мала постійну кількість строф (три), звертання до певної особи і сталу схему римування — аб, аб, бв, бв та обов'язковий рефрен (балади Ф. Війона). Тільки у 2-й пол. 18 ст. в англ. л-рі термін "балада" набуває того значення, яке закріпилося у творах поетів-романтиків і збереглося до наших днів. Романтична Б. — розповідний жанр, якому притаманні пристрасні характери, незвичайна фабула, часто з елементами трагізму й таємничості, драматично напружена дія, уривчастий діалог, раптова розв'язка. Їй властиве тяжіння до "оссіанічного" пейзажу, фантастики, яскравої метафори. Саме така Б. зародилася у фольклорі європ. народів: у датчан — 12 ст., англійців і шотландців — 13 — 14 ст., у слов'ян — 14 ст. Перші записи англ. Б. збереглися з 13 ст., дат. — з 16 ст., укр. нар. Б. ("Дунаю, Дунаю") — з 2-ї пол. 16 ст. В л-рі жанр Б. цього типу почали розробляти європ. поети 2-ї пол. 18 — поч. 19 ст.: Р. Бернс, С. Колрідж, Р. Сауті, Л. Уланд, Й. В. Гете, Ф. Шіллер, А. Міцкевич, В. Жуковський ("Людмила"), О. Пушкін ("Пісня про віщого Олега"). В укр. л-рі перші спроби опрацювати сюжети нар. Б. належать до поч. 17 ст. ("Кулина" невід. автора, надр. 1625). На поч. 19 ст. до романтичної Б. зверталися П. Гулак-Артемовський ("Твардовський"), П. Білецький-Носенко ("Ївга"), Л. Боровиковський ("Маруся"), І. Вагилевич ("Жулин і Калина"), М. Костомаров ("Пан Шульпіка"), A. Метлинський ("Смерть бандуриста"), Т. Шевченко ("Причинна", "Русалка"). Романтичну Б. розробляли і поети 2-ї пол. 19 ст. — С. Руданський ("Верба"), Ю. Федькович ("Рекрут"), Б. Грінченко ("Матільда Аграманте") та ін. Тривалий час Б. вважалася жанром віршованої форми, однак ще в 19 ст. Л. Боровиковський писав Б. прозою. Сюжети нар. Б. були джерелом для багатьох укр. поетів, прозаїків ("У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської), драматургів ("Лимерівна" П. Мирного).

Укр. рад. Б. розвинулась на грунті традицій баладної творчості доби романтизму та реалізму. Високохудожні зразки жанру Б. створили П. Тичина ("Три сини"), М. Рильський ("Бенкет"), B. Сосюра ("Комсомолець"), М. Бажан ("Балада, про подвиг"), О. Близько ("Балада про „Летючого голландця""), Л. Первомайський ("Подвиг"), А. Малишко ("Балада про комвзводу"), П. Воронько ("Партизанська балада"), Л. Костенко ("Балада про дим"), Б. Олійник ("Балада про вогонь"), І. Драч ("Крила") та ін. Сюжети сучасних укр. балад пов'язані переважно з подіями громадян. і Великої Вітчизн. воєн, героїкою праці. В рос. рад. л-рі жанр Б. успішно розробляли М. Тихонов, Е. Багрицький, О. Твардовський.

♦ Вид.: З глибини (Балади народів світу). К., 1956; Українська балада. К., 1964; Баладні пісні. К., 1969; Балади. К., 1981.

■ Літ.: Франко 1. "Тополя" Т. Шевченка. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 28. К., 1980; Нудьга Г. Українська балада. К., 1970.

Г. А. Нудьга.