граматика

грама́тика

• граматика

- наука про будову мови, тобто про системну цілісність закономірно взаємопов'язаних одиниць мови з притаманними їм формами і значеннями, що ними виражаються. Осн. одиницями мови, система форм яких створює складну мовну організацію, є слово й речення. Відповідно до цього Г. поділяється на морфологію — учення про структуру слова і синтаксис — учення про способи сполучення слів між собою при побудові словосполучень — структурних ланок речень і самих речень, про властиві мові типи останніх, їхнє функціонування, характер і види взаємодії. Важливість і складність суспільної значимості Г. відзначав В. І. Ленін, підкреслюючи специфіку самої Г.: "що для початківця це — одно, для того, хто знає мову (і мови) і дух мови, — інше" (В. І. Ленін. Повне зібр. тв., т. 29, с. 84). З опануванням граматичних законів мови починається і здійснюється вироблення уміння правильно, творчо мислити. Не випадково М. В. Ломоносов назвав граматику М. Смотрицького "вратами моєї ученості". В. Г. Бєлінський, визначаючи Г. як "прикладну філософію слова людського", писав, що Г. не дає таланту, але дає талантові більшу силу. Проблеми Г. розробляли ще в глибоку давнину в Індії (граматичний трактат Паніні, 5 — 4 ст. до н. е.), Греції (Арістотель, "Граматика Діонісія Фракійця", бл. 100 до н. е.) й Старод. Римі (граматики Варрона, Елія Доната). Однією з перших Г. нових європ. мов була "Загальна й раціональна граматика" А. Арно й К. Лансло, 1660 (т. з. граматика Пор-Рояля, Франція). На Україні найдавніші Г., в яких розроблялись питання будови словенороської, тобто старослов'янської в своїй основі, мови, почали з'являтися з кін. 16 ст. ("Адельфотес. Граматика...", 1591; "Граматика словенська..." Л. Зизанія, 1596; "Граматика словенська" М. Смотрицького, 1619; написані 1768 — 88 на Закарпатті граматика А. Коцака і на поч. 19 ст. на Зх. Україні "Граматика язика словеноруского" І. Могильницького; видана 1830 "Граматика слов'яно-українська" М. Лучкая). У становленні норм рос. літ. мови велику роль відіграла "Російська граматика" М. В. Ломоносова (опубл. 1757). Першою відомою нам Г. старої укр. літ. мови є "Грамматыка словенская..." І. Ужевича (1643, рукопис лат. мовою, вид. у перекладі укр. мовою 1970). Першою Г. укр. народнорозмовної мови є "Грамматика малороссийского наречия" О. П. Павловського (вид. 1818). У дослідження проблем граматичної будови укр. мови великий внесок зробили О. Потебня, О. Шахматов, П. Житецький, О. Синявський, А. Кримський, Є. Тимченко та ін. Показово, що авторами граматичних досліджень і підручників були видатні філософи й письменники: М. Ломоносов, О. Пушкін, В. Бєлінський, М. Чернишевський — Г. рос. мови; Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький — української; Хачатур Абовян — вірм.; Алішер Навої — узб.; Данте й Дж. Віко — італ.; Р. Бекон і Дж. Локк — англійської; Р. Декарт і Д. Дідро — французької; Г. В. Лейбніц і Й. Г. Гердер — німецької мови.

■ Літ.: Сучасна українська літературна мова. Морфологія. К., 1969; Сучасна українська літературна мова. Синтаксис. К., 1972; Історія української мови. Морфологія. К., 1978; Історія української мови. Синтаксис. К., 1983; Украинская грамматика. К., 1986.

І. К. Кучеренко.