граматика

ГРАМА́ТИКА, и, ж.

1. Розділ мовознавства, що вивчає будову та форми слова, речення і словосполучення.

Праці з історичної граматики висвітлюють співіснування давньоруських і старослов'янських морфологічних рис у пам'ятках, розвиток морфологічних категорій і форм, становлення синтаксичної будови української мови (з наук. літ.);

У роботі висвітлено роль О. Огоновського в дослідженні порівняльної граматики слов'янських мов (з наук. літ.);

// Навчальний предмет цієї науки.

– То це й мені треба доконечно сідати за граматику та арифметику? – крикнула Настуся (І. Нечуй-Левицький);

Несподівано вона почала з того, що продиктувала нам завдання додому з граматики (Л. Смілянський);

// Підручник із цього навчального предмета.

Потім він ще розказував, що видресирував так свого собаку Марса, що той сам ключем відмикає двері і подає, коли Віті треба, задачник, або граматику, або читанку (О. Іваненко);

Узявши граматику, прочитав він два рядки (З. Тулуб).

2. Будова і форми слова, речення і словосполучення певної мови.

Це був один із найстаранніших моїх слухачів, добре знав правила української граматики й мав уже певний запас слів (Б. Антоненко-Давидович);

Спитав [пан] по-німецьки, підкреслено вимовляючи кожне слово, але з явним чужоземним акцентом і надто вже правильно за граматикою будуючи речення (О. Іваненко);

Застосовано метод зіставного аналізу, який дозволив встановити зміни в граматиці актової латини, зумовлені україно-латинським білінгвізмом судових писарів (з наук. літ.);

// розм., рідко. Те саме, що орфогра́фія.

[Храпко:] А ну скажи, як по граматиці пишеться апеляція? (Панас Мирний).

3. іст., розм. Третій із семи класів духовного та єпархіального училища і семінарії.

– Я ж таки академіст, філософ, а вона і в граматиці і в риториці не була (І. Нечуй-Левицький).