неореалізм
неореалі́зм
• неореалізм
(від грец. νέος — новий і реалізм)
- худож. напрям, що виник після 2-ї світ. війни, переважно в італ. л-рі й кіномистецтві, почасти в живопису та графіці. Формуватися почав у серед. 30-х pp. як реакція на фальшиве псевдокласичне мист-во фашист. диктатури й герметизм. Н. тісно пов'язаний з антифашист. Рухом Опору й загальнодемокр. піднесенням в Італії. Деякі засади Н. були сформульовані в кн. "Про зміст та інші речі" італ. естетика Е. де Міхеліса (1935), а перше переконливе вираження він здобув у повісті "Сицилійські бесіди" Е. Вітторіні (1941). Поширення набув під час 2-ї світ. війни, розквіту досяг у перше повоєнне десятиліття (Е. Вітторіні, В. Пратоліні, Ч. Павезе, А. Моравія, Ф. Йовіне, К. Леві, І. Кальвіно, К. Кассола, Б. Фенольйо та ін. — в л-рі; Р. Росселіні, Д. Де Сантіс, В. Де Сіка, Л. Вісконті, А. Блазетті, Р. Кастеллані та ін. — в кіномистецтві; Р. Гуттузо — в живопису). Н. не мав організац. форм і чіткої естет, програми, однак творчості неореалістів притаманні яскраво виражені спільні риси й тенденції: демокр. пафос, смак до життєвого факту, повсякденного буття простих людей, ліризація розповіді. Генетично пов'язаний з веризмом, Н., за висловом італ. літературознавця К. Салінарі (в праці "Початок і кінець реалізму в Італії". Неаполь, 1967), став "відповіддю на потребу показати справжню Італію з її відсталістю й бідністю, кричущими суперечностями і мудрою та революціонізуючою вірою в здатність до оновлення й прогресу". Н. можна назвати мист-вом опоетизованого факту, ліричної документальності. В серед. 50-х pp. почалася криза Н., зумовлена його неспроможністю глибоко розкрити нову, складну й неоднозначну дійсність, розкрити протиріччя і багатоманітність духовного світу людини. Однак Н. виконав значні художні завдання: повернув італ. л-рі інтерес до тем та проблем нац. і нар. життя, надав їй більшої сусп. й міжнар. значущості. Неореаліст. традиції виявилися досить стійкими. Вплив італ. Н. позначився на л-рі й кіномистецтві Франції, Польщі та ін. країн.
■ Літ.: Потапова З. М. Неореализм в итальянской литературе. М., 1961; Кин Ц. Итальянские светотени. М., 1976; Брейтбурд Г. На стороне разума. О современной итальянской литературе. М., 1978; Наливайко Д. С. Проблеми реалізму в сучасній італійській літературі. В кн.: Контрасти, в. 2. К., 1983.
Д. С. Наливайко.
Значення в інших словниках
- неореалізм — неореалі́зм іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- неореалізм — -у, ч. 1》 Напрям в італійському мистецтві та літературі 40-х рр. 20 ст., визначальними рисами якого були демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. 2》 Ідеалістична течія в філософії, яка робить спроби сполучити суб'єктивний ідеалізм з об'єктивним, зводить фізичні об'єкти до ідей. Великий тлумачний словник сучасної мови
- неореалізм — НЕОРЕАЛІ́ЗМ, у, ч. 1. Напрям в італійському кіноі та літературі середини 40-х – 50-х рр. XX ст., визначальними рисами якого є демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. Словник української мови у 20 томах
- неореалізм — неореалі́зм (від нео... і реалізм) 1. Течія в англо-американській філософії початку 20 ст., що під гаслом «здорового глузду» виступила проти суб’єктивного й абсолютного ідеалізму в теорії пізнання. Словник іншомовних слів Мельничука
- неореалізм — I мистецький рух, який виник в Італії як протест проти фашизму; пропаґував реалізм у відтворенні спостереження, документальний стиль; відкидав суб'єктивізм, умовність і сюжет на користь вільної форми зображення; чільні представники: В. де Сіка, Дж. Універсальний словник-енциклопедія
- неореалізм — НЕОРЕАЛІ́ЗМ, у, ч. 1. Прогресивний напрям у італійському мистецтві та літературі 40-х рр. XX ст., визначальними рисами якого є демократизм, гуманізм і прагнення показати життя без прикрас. Словник української мови в 11 томах