лад

(лат. modus, гр. harmonia, англ., фр. mode, іт. modo, нім. Tongeschlecht; слов’янське — злагода, лад, мир, порядок, стройність) — 1. Естетично прийнятна узгодженість звуків висотної системи, основа для виникнення і закріплення в свідомості людини системних відносин між звуками, які ґрунтуються на тому, що в процесі музичного інтонування відбувається упорядкування звукового матеріалу в стрункі, узгоджені форми, що утворюють основу генетичного музичного порядку. 2. Доцільно впорядкована інтонаційна система зв’язків музичних звуків за висотою, їх закономірна послідовність, а також структура взаємних зв’язків ступенів звукоряду, яка забезпечує їх ефективне функціонування. В понятті Л. відбиваються історичні та національні особливості розвитку музичного мистецтва, об’єктивні закономірності музичної акустики та сприймання музики. Специфіка та складність поняття Л. зумовлені тим, що воно охоплює різні явища та процеси — співвідношення стійкості та нестійкості ступенів; обспівування устоїв; модальність давньої музики європейських народів; мелодико-звукорядну систему диференційованих співвідношень тонів; звукоряди з одним центральним тоном, змінні системи без тяжіння до централізованої системи без стійкого звукоряду, додекафонічні комплекси, серійна, сонорна, електронна музика. Класифікація існуючих музичних Л. надзвичайно складна, її визначальними факторами є генетична стадія розвитку ладового мислення, інтервальна складність звукової структури, етнічні, історичні, культурні, стильові особливості й традиції музичного мистецтва. До найбільш важливих типів ладових систем належать екмеліка, ангіметоніка, діатоніка, хроматика, мікрохроматика (шруті), особливі Л. (слендро,пелог, пентатоніка та інші). Послідовність ступенів Л. утворює його гаму. Див. Додаток XVII; Діатонічні Л., Давньогрецькі Л., Натуральні Л., Ангіметонний звукоряд, Пентатоніка, Симетричні Л., Мішані Л., змінні Л., Тональність, Серія, Л. Месіана, Дванадцятитонова гама, Хроматична гама, Мажор, Мінор, Мугам, Пелог, Слендро, Шруті та інші. 3. Вузька поперечина на грифі або шийці частини струнних інструментів (домри, балалайки, бандури, мандоліни та інших), до яких під час гри виконавці притискають струни, змінюючи висоту звуків.