тон

(від гр. tonos — наголос) — 1. Звук, який має визначену висоту.2. В музичній акустиці — найменший елемент спектру складного звуку, утворений коливальними рухами: частковий Т., аліквотний Т., обертон, унтертон. 3. Поряд з півтоном інтервал, який є мірою визначення висотних співвідношень. 4. Ступінь звукоряду, ладу, гами;звук акорду; елемент мелодії. 5. В системі церковних ладів — позначення ладу: перший тон, другий тон і т.д. 6. У ренесансній музичній термінології — інтонаційно-мелодична модель пісень мейстерзингерів. 7. Суб’єктивне вираження загального враження від звучання, звуковисотна інтонація, темброва якість звуку голосу, інструмента тощо. 8. Тональне настроювання хору перед співом.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

тон — тон іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири то́ни Орфографічний словник української мови
тон — (від гр. tonos — напруження) у стилістиці характер мови, зокрема мовлення: тон розмови звичайний, рівний, серйозний, піднесений, урочистий, схвильований, іронічний, саркастичний. Словник стилістичних термінів
тон — див. ЗВУК; (мінорний) лад, тональність; (голосу) інтонація; ФР. голос <н. підвищувати тон>; (хороший) П. манери, поведінка; (в малярстві) колір, забарвлення, відтінок, нюанс; (життя) спрямованість. Словник синонімів Караванського
тон — (лат. tonus – звук, від грец. τόνος – натяг, напруження) 1. фіз. Акустичний сигнал певної висоти. Висота Т. визначається основною частотою звуку. 2. В музиці – звук, що має точно визначену висоту; міра для визначення розміру якісної величини інтервалу. Словник іншомовних слів Мельничука
тон — ТОН, у, ч. 1. фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. Усівши, впилася [Оля] очима в оркестр, котрий розпочав гру... Від першої хвилі вона чула себе мов причарованою тими тонами (І. Словник української мови у 20 томах
тон — -у, ч. 1》 фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. || Взагалі звук, певне звучання, викликане періодичним коливанням повітря. || Характер, якість звучання чого-небудь. 2》 муз. Великий тлумачний словник сучасної мови
тон — Синусоїдальний акустичний сигнал певної сили, однієї частоти; у розмовній мові — звук визначеної висоти; цілий т. — музичний інтервал, який триває 2 півтони (велика секунда). Універсальний словник-енциклопедія
тон — в тон, зі сл. відповіда́ти, сказа́ти і т. ін. Відповідно до настрою, змісту висловлювання співрозмовника; таким же чином. — Ну, як спалося, дочко? — запитує жартома солідним баском Байда.— Спасибі, татусю,— відповідає у тон йому Орися (Д. Фразеологічний словник української мови
тон — ЗАБА́РВЛЕННЯ (специфічна, своєрідна риса чого-небудь), ЗАБА́РВЛЕНІСТЬ, БА́РВА перев. мн., ОБА́РВЛЕННЯ, КОЛОРИ́Т, ТОН, ОКРА́СКА розм. Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити (А. Словник синонімів української мови
тон — Тон, то́ну; то́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
тон — ТОН, у, ч. 1. фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. Усівши, впилася [Оля] очима в оркестр, котрий розпочав гру… Від першої хвилі вона чула себе мов причарованою тими тонами (Фр. Словник української мови в 11 томах
тон — (грец. — напруга) 1. Одна з характеристик кольору, що визначає його відтінок (червоний, жовтий, лимонний, бузковий тощо). 2. У монументальному живопису назва загального відтинку... Архітектура і монументальне мистецтво