1. Фразеологічний словник української мови

тон

в тон, зі сл. відповіда́ти, сказа́ти і т. ін. Відповідно до настрою, змісту висловлювання співрозмовника; таким же чином. — Ну, як спалося, дочко? — запитує жартома солідним баском Байда.— Спасибі, татусю,— відповідає у тон йому Орися (Д. Бедзик); Хлоп’я вловило іронію, відповіло в тон (О. Гончар); — До уроків готується,— шепнула Ольга Павлівна…— Вона молодець, скажу я вам,— у тон Ользі Павлівні теж тихо сказав Гнат (В. Кучер).

до́брий тон. Вишукані норми поведінки, що служать зразком для наслідування. Цей самий Славко, що так боявся за “добрий тон”, тепер не завагався натякнути на нешлюбне походження її чоловіка (Л. Мартович); Те, що в селах нашої Херсонщини сільські молодиці вважали б за повну відсутність смаку,— щоб біле убрання виглядало з-під темного, верхнього,— те саме в гірських українців є ознакою доброго тону (Т. Масенко); Все було, як добрий тон велить (М. Рильський).

задава́ти / зада́ти тон перев. кому. 1. Показувати приклад у чому-небудь, впливати на інших своєю поведінкою, вести за собою. Загрібний, той, що сидить ближче до корми, задає тон усій команді. Це на нього рівняються інші гребці (В. Собко); Сини Ферапонтові поженилися з українськими дівчатами, розселилися цілим кутком, але суворий дід усе задавав тон у роду (О. Кундзич). 2. чому. Впливати певним чином на хід подій, розвиток чого-небудь. — Франція зараз задає тон усій Західній Європі. І відгомін її революцій розхитує і пруський, і австрійський абсолютизм (З. Тулуб); Роза-Нейни сердилась на Терезку за те, що вона почала задавати тон усьому двору і наводити нові порядки (М. Томчаній).

попа́сти / попада́ти в тон чий, кому і без додатка. Догідливо підтримати сказане кимсь. Він не любив панів, мабуть, то за то (за те), що сам не вмів в їх тон попасти (І. Франко); Лише той, кого Таня назвала Левицьким, стояв у куточку, замислений, і не пробував попасти в тон іншим (П. Панч); — В наш час, ваше превосходительство, все можливо-с...— намагаючись попасти в тон, мовив письмоводитель. — Не хочуть сини йти стопами своїх батьків. В цьому їх і трагедія-с… (В. Канівець).

потрапля́ти (втрапля́ти) / потра́пити (утра́пити) в ритм чого, який. Діяти так, як інші, за певними правилами, канонами, стилем, порядком і т. ін. Захар мужнів духом,.. потрапляючи в дужий ритм великої перебудови країни (Іван Ле). потра́пити в тон. Леночка розповідала, вживаючи книжних зворотів мови, вона все хотіла потрапити в газетний тон (Ю. Яновський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тон — тон іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири то́ни Орфографічний словник української мови
  2. тон — (від гр. tonos — напруження) у стилістиці характер мови, зокрема мовлення: тон розмови звичайний, рівний, серйозний, піднесений, урочистий, схвильований, іронічний, саркастичний. Словник стилістичних термінів
  3. тон — див. ЗВУК; (мінорний) лад, тональність; (голосу) інтонація; ФР. голос <н. підвищувати тон>; (хороший) П. манери, поведінка; (в малярстві) колір, забарвлення, відтінок, нюанс; (життя) спрямованість. Словник синонімів Караванського
  4. тон — (від гр. tonos — наголос) — 1. Звук, який має визначену висоту.2. В музичній акустиці — найменший елемент спектру складного звуку, утворений коливальними рухами: частковий Т., аліквотний Т., обертон, унтертон. Словник-довідник музичних термінів
  5. тон — (лат. tonus – звук, від грец. τόνος – натяг, напруження) 1. фіз. Акустичний сигнал певної висоти. Висота Т. визначається основною частотою звуку. 2. В музиці – звук, що має точно визначену висоту; міра для визначення розміру якісної величини інтервалу. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. тон — ТОН, у, ч. 1. фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. Усівши, впилася [Оля] очима в оркестр, котрий розпочав гру... Від першої хвилі вона чула себе мов причарованою тими тонами (І. Словник української мови у 20 томах
  7. тон — -у, ч. 1》 фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. || Взагалі звук, певне звучання, викликане періодичним коливанням повітря. || Характер, якість звучання чого-небудь. 2》 муз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. тон — Синусоїдальний акустичний сигнал певної сили, однієї частоти; у розмовній мові — звук визначеної висоти; цілий т. — музичний інтервал, який триває 2 півтони (велика секунда). Універсальний словник-енциклопедія
  9. тон — ЗАБА́РВЛЕННЯ (специфічна, своєрідна риса чого-небудь), ЗАБА́РВЛЕНІСТЬ, БА́РВА перев. мн., ОБА́РВЛЕННЯ, КОЛОРИ́Т, ТОН, ОКРА́СКА розм. Можна буде історію ту подати з гумористичним забарвленням, щоб не так уразити (А. Словник синонімів української мови
  10. тон — Тон, то́ну; то́ни, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. тон — ТОН, у, ч. 1. фіз., муз. Звук, що утворюється періодичним коливанням повітря і відзначається певною висотою; музичний звук. Усівши, впилася [Оля] очима в оркестр, котрий розпочав гру… Від першої хвилі вона чула себе мов причарованою тими тонами (Фр. Словник української мови в 11 томах
  12. тон — (грец. — напруга) 1. Одна з характеристик кольору, що визначає його відтінок (червоний, жовтий, лимонний, бузковий тощо). 2. У монументальному живопису назва загального відтинку... Архітектура і монументальне мистецтво