а

А¹, невідм., с.

Перша літера українського алфавіту на позначення голосного звука “а”.

◇ (1) Від а до я (до зет) – від початку до кінця; все повністю.

Асоціація міст України видала практичний посібник “Від влади – до громади, від громади – до влади”, в якому дано конкретні інструкції та пояснення усіх тонкощів від а до я, як створити інформаційно-консультативні центри (з газ.);

Прочитати книжку від а до я.

А², спол.

I. протиставний.

1. Поєднує речення, протиставні одне одному за змістом; але, проте, навпаки, та.

Згода дім будує, а незгода руйнує (прислів'я);

Є багато на світі учених людей, а поетів мало (М. Коцюбинський);

// із част. не (спол. не.., а або а не). Поєднує речення або члени речення, з яких одне виключає інше.

Не питай старого, а бувалого (Номис);

Щоб ви [слова] луну гірську будили, а не стогін, щоб краяли, та не труїли серце, щоб піснею були, а не квилінням (Леся Українка);

Іноді траплялись чималі баюри, але Максим їх не обминав, а йшов навпростець (І. Багряний).

2. Поєднує речення або члени речення, не відповідні одне одному змістом, причому зміст другого суперечить сподіваному змістові, що випливає з першого; але, проте, однак, та.

Бачить під лісом, а не бачить під носом (прислів'я);

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга аж до сліз (Леся Українка).

3. Поєднує протилежні за змістом речення або члени речення, що мають відтінок допустовості; проте, однак, все-таки.

Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі (Т. Шевченко);

Іще на вулицях завали Курились порохом рудим, А сонцем сповнені квартали Уже раділи (М. Нагнибіда);

// Поєднує підрядне допустове речення з головним.

Хоч і молодий ще, а старечий розум має (прислів'я);

Коли ідеш ти самотою, То хоч яка твоя тропа, А перед безвістю глухою Душа опиниться сліпа (М. Рильський).

II. зіставний.

Поєднує речення або члени речення, в яких зіставляються одночасні дії; тим часом, у той же час, тоді як.

Катерину чорнобриву В полі поховали, А славнії запорожці В степу побратались (Т. Шевченко);

Комар сховався, Лев упав І довго, лежачи, стогнав, .. А на вербі сміються угорі Ледачі комарі (Л. Глібов);

Хо сидить посеред галяви, а навкруги його панує мертва тиша (М. Коцюбинський);

Проводжає сина мати і шепоче: “Мужній будь!” – А на заході гармати все гудуть, гудуть, гудуть (В. Сосюра).

III. приєднувальний.

1. Приєднує нові речення або члени речення при послідовному викладі думок, описі ряду предметів чи явищ.

Багатим та скупим вливали Розтопленеє срібло в рот. А брехунів там заставляли Лизать гарячих сковород (І. Котляревський);

Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка.., перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу (Панас Мирний).

2. У сполученні з прислівниками часу або словами, що означають час, поєднує речення або члени речення, зв'язані між собою часовою послідовністю.

[Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів (Леся Українка);

Давид витяг кисет і закурив. А тоді до дівчат: – Звідки це ви, дівчата? (А. Головко);

// Поєднує речення, які виражають послідовність подій або порядок розташування чого-небудь у просторі.

Виходжу я од Марусі, і вона мене до воріт доводить, а за нею дітки тупотять дрібненько-важкенько (Марко Вовчок).

3. Приєднує до того чи іншого слова в реченні наступне речення або члени речення, які розвивають, доповнюють висловлену думку.

Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася (Марко Вовчок);

Широке запровадження в Китаї ринкових елементів, підрядних форм, оренди, а також деколективізації дали змогу швидко і відчутно збільшити виробництво сільськогосподарської продукції (з наук. літ.);

// Приєднує підрядні речення мети, часу, причини, умови, надаючи їм більшої виразності, посилюючи їх значення.

Цар Микола її [волю] приспав. А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить (Т. Шевченко);

Якесь шаленство всіх обхопило. Бий все! І накидались на все. Намагались роздерти стільці за ноги, а коли не вдавалось, били ними об землю і насідали грудьми, як на живу істоту (М. Коцюбинський);

У степах тектимуть ріки, Повноводі і великі. А бавовна як дозріє – Небом степ заголубіє... (М. Нагнибіда);

// Приєднує вставні слова або речення з тим самим значенням.

В тім городі жила Дидона, А город звався Карфаген, Розумна пані і моторна, Для неї трохи сих імен (І. Котляревський);

Одного дня сестра його, Оксана, (А матері вже не було в живих) Листа дістала і малу посилку (М. Рильський);

// у сполуч. зі сл. іноді, крім того, найбільше, особливо, може, тим більше, головне, по-друге і т. ін. Приєднує речення і члени речення, які додатково характеризують або оцінюють висловлену думку.

Уся хатня робота припала Гафійці, а найбільше мороки завдавали їй свині (М. Коцюбинський);

Той дим гриз очі, але все ж не так, бо він був з дерева, а може й те, що рідний (Леся Українка);

Не раз і не два Воронцов ішов у бойових порядках піхоти, коли було скрутно, а іноді – коли й не зовсім скрутно (О. Гончар);

// Приєднує речення, які вказують на результат дії, що випливає з попереднього речення.

Голова задумала, а ноги несуть (Номис);

От і станція Сокологорна... А у грудях вже серцю тісно (М. Нагнибіда);

// у сполуч. зі сл. тому, через те, отже, значить і т. ін. Приєднує речення або члени речення, які вказують на висновок, що випливає з попереднього речення.

Як і кожному авторові, а значить, і мені .. хотілось, щоб переклади вийшли найкращими (М. Коцюбинський);

// у сполуч. зі сл. все через. Приєднує речення або члени речення, в яких розкривається причина того, про що йшла мова раніше.

Не знаю вже, що з собою діяти. А все через перевтому (М. Коцюбинський).

4. Виступає на початку речень, в основному питальних.

Підійшов до їх сусіда, привітавсь та й каже: “А чи чули ви, що коло Чорного гаю розбої?” (Марко Вовчок);

Ззаду, в спину хтось – штовх. Оглянувся Давид – аж то Тихін... Ти легше, Давиде, мовляв. – А хіба що? (А. Головко);

// Виступає на початку речень, що виражають несподіваний перехід до іншої думки або теми розмови.

Може б Ви .. вияснили їм [редакторам] мету .. обміну часописами. Буду дуже вдячний за поміч. А що чувати про ювілейний збірник “Свободи”? (М. Коцюбинський).

IV. приєднувально-підсилювальний; у сполуч. із займ. і присл. як, який, скільки, що та ін.

Приєднує речення (здебільшого питальні чи окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.

– Здоровенька була, Лисичко! Поласуй з нами, молодичко! А виноград же то який! (Л. Глібов);

– Мені ще добре, – думав Семен. – .. А скільки ж то .. бачив я таких, що в них іно скибочка того поля (М. Коцюбинський);

І пала широчінь У осіннім огні, А яка ж глибина У ясній далині! (М. Нагнибіда).

V. єднальний, діал.

Уживається у знач. спол. “і”.

Коню сивий, будь щасливий а не спотикайся (П. Чубинський);

Коли було настане час, між Зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут .. іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками (І. Франко);

Несімо прапор справи нашої в дужих руках а будьмо консеквентними, не відділяймо слова від діла... (М. Коцюбинський).

А³ (нерідко вимовляється подовжено: а-а!), виг.

1. Уживається для вираження здогаду, здивування і т. ін.

Яким, видно, помітив гнідкову думку й почав його докоряти: – А, не хочеш? Угинаєшся?.. (Панас Мирний);

[Милевський:] Здорові, Любов Олександрівно! А, і ви тут, Оресте Михайловичу! (Леся Українка).

2. Уживається для вираження невдоволення, досади, погрози, злорадства.

– Якби можна, забив би я оце парочку диких гусей та засмажив на маслі .. – А-а! не дратуйте ж бо!.. (М. Коцюбинський);

З криком пробігла жінка через двір на город. Пролопотіли чобітьми важко за нею: “Лови!.. а!.. бий!..” (А. Головко).

3. Уживається для вираження переляку, відчаю, болі.

– Щоб оце хтось прийшов на виноградник, зрубав його, спалив, знищив хліб святий – а-а! (М. Коцюбинський).

А⁴, част.

1. спонук. Уживається на початку речень при присудках, що виражають заклик, наказ виконувати дію.

– Ануте, хлоп'ята, На байдаки! Море грає – Ходім погуляти! (Т. Шевченко);

[Мати:] А йди Лукашу! (Леся Українка).

2. пит., рідко. Уживається в кінці питальних речень і виражає спонукання до відповіді.

– А що далі робитимемо? А? (із журн.).