безконечний

БЕЗКОНЕ́ЧНИЙ, рідше БЕЗКІНЕ́ЧНИЙ, а, е.

1. Який не має ні початку, ні кінця.

Буйні каштани стоять безкінечною шпалерою й тримають на сонці чудесні свічі (І. Багряний);

// Який не має видимих меж; безмежний.

Хіба я можу впевненим бути, що не відхиляться двері .. і з невідомої темряви, такої глибокої та безконечної, не почнуть виходити люди... (М. Коцюбинський);

Безконечним океаном Голубіють всюди далі (М. Нагнибіда);

// Дуже великий, довгий.

І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому (Т. Шевченко);

В'ється степова дорога безконечна, покручена, запетльована, як слід хижого звіра (Григорій Тютюнник);

Котиться безконечний бурий шлях, скрегоче важко залізо (О. Гончар);

// у знач. ім. безконе́чне, ного, с., філос. Те, що не має межі і краю; матерія в її різноманітних властивостях; протилежне конечне.

Природа в цілому – це безконечне, необмежене в просторі і часі, різноманітне у своїх проявах (з наук. літ.).

2. перен. Надзвичайно сильний, глибокий (про почуття).

Всякий, хто бував у таких закладах [для божевільних], знає те почуття страху, жалості безконечної (Леся Українка).

3. Який дуже довго триває; тривалий.

Сі години безконечні! Кожна з них – замерзла вічність (Леся Українка);

Життя не давало покою: .. воно голосно гомоніло, свою безконечну пісню заводило (Панас Мирний);

Нестерпно довго й нудно тягнулася безкінечна ніч (В. Козаченко);

// Повсякчасний, постійний, безперервний.

Волочачись по полях та зарінках, вони вели з собою безконечні розмови (І. Франко);

До темряви й до реального стану повертала його ломота в костях від безкінечного сидіння (І. Багряний).