ваблення

ВА́БЛЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. ва́бити.

Платон розглядає любов у розвитку, як сходження від нижчого до вищого, від фізичного ваблення до одухотворення (з наук.-попул. літ.);

Як запевняють учені, ваблення ґрунтується на соціальних сигналах, які означають, що вами цікавляться (із журн.).

2. Принадність, здатність приваблювати.

Властивість артистичного таланту така, що він надає своїм утворам на сцені елементів благородства, естетизму, чарівливості, ваблення, внутрішньої та зовнішньої краси (з наук. літ.).