виговорювати

ВИГОВО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ГОВОРИТИ, рю, риш, док.

1. кому. Дорікати комусь, висловлюючи незадоволення його діями, поведінкою і т. ін.

Мати бурчала, гнівалася, а до Галі і трохи те не доходило, мов не до неї була річ, мов не їй виговорювали (Панас Мирний);

Оксентій схилився над матросом. Йому, людині поважній, саме й личило виговорити непутящому сусідові, всовістити його (Ю. Смолич).

2. що. Говорячи, переконуючи в чомусь, домагатися одержання чого-небудь для власної або чиєїсь вигоди.

Ще довго виговорювала [Мартиниха] собі право не посилати хоч одної [дочки] (Ю. Збанацький);

Свати говорили, поки не виговорили зайву сотню карбованців, ще одну корову, третю пару волів (І. Нечуй-Левицький);

– На осінь, мамо, треба неодмінно перекрити верх – буде протікать. Я вже копу кулів виговорив у хазяїна та півкопи куплю – та й вистачить (С. Васильченко).

3. що, розм. Говорячи, вимовляти, висловлювати що-небудь.

А жайворонок у небі.., здавалось, виговорював своїм голоском: “Оживуть, оживуть, оживуть!..” (Д. Мордовець);

Чухно в умі складає такі цифри, які ми навіть виговорити не можемо (М. Циба);

// тільки док. Говорячи, розповісти все до кінця.

Кожному хотілось говорити, виговорить те, що притаїлось в душі (І. Нечуй-Левицький);

Довго тієї ночі говорив Турчинович, ніби хотів виговорити все, що накипіло на душі (П. Колесник).