виймати

ВИЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЙНЯТИ, йму, ймеш, док., що.

Діставати, витягати що-небудь звідкись.

Іде в покої... Ключ виймає, Прийшов і двері одмикає (Т. Шевченко);

[Горпина:] Чого стовбичиш? В хату йди. Хліб вже досі виймати час (В. Собко);

Стара Джериха вийняла з скрині сувій полотна (І. Нечуй-Левицький);

Дівчина вийняла з кишені пакуночок (Л. Дмитерко);

// Витягати звідки-небудь руку, палець.

Потому я виймав руки, з них стікала вода, а я брався за весла (М. Коцюбинський);

// Вибирати, викопувати (ґрунт, корисні копалини).

Удень і вночі працюють екскаватори, які виймають ґрунт із берегової частини котловану (з газ.).

(1) Вийма́ти / ви́йняти о́чі – викльовувати або виколювати очі.

Орел вийняв карі очі На чужому полі (Т. Шевченко).

◇ (2) Вийма́ти / ви́йняти ду́шу (се́рце):

а) (у кого, з кого і без дод.) зворушувати, розчулювати кого-небудь.

Вирізав фото, повісив над ліжком і щовечора, лягаючи спати, замалим не молився на нього. Красуня усміхалася – серце виймала! (А. Дімаров);

[Мар'яна:] Ох, люблю я твої очі! Вийняли вони у мене моє серце (С. Васильченко);

Тільки б я не так заспівав, як співають наші співаки. Я б душу вийняв із слухачів своїм співом (Остап Вишня);

б) (кому, з кого і без дод.) жорстоко, бездушно знущатися з кого-небудь або убивати когось.

Не раз його [Стадницького] шабля і спис, добиваючись шляхетства, виймали душу зі своїх братів: у злобному тілі владолюбця легко прищепилися жорстокість вельмож і королів (М. Стельмах);

в) завдавати кому-небудь страждань, клопоту і т. ін.; мучити.

В Антона була ще більша криза – боржники виймали душу (С. Чорнобривець);

г) (тільки вийма́ти / ви́йняти ду́шу для кого) робити заради кого-небудь усе, навіть неможливе.

– Я не милостині просити прийшла. Я душу для тебе вийняла, а ти!.. (Григорій Тютюнник);

(3) Хоч із душі́ ви́йми – обов'язково дістань кого-, що-небудь або знайди де завгодно і будь-якими способами; візьми де хочеш.

– Чого викликав тебе Остап Петрович? – Хоч із душі вийми, – каже, – а знайди мого брата (із журн.).