виливати

ВИЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЛИТИ, ллю, ллєш, рідко ВИ́ЛЛЯТИ, ллю, ллєш, док.

1. що. Видаляти назовні з посуду, з певної заглибини і т. ін. яку-небудь рідину.

Він, сьому випивши восьмуху, Послідки з кварти виливав (І. Котляревський);

Бочкам черева розбивали, випускали питво. Пили, поки могли, а решту виливали в болото (Б. Лепкий);

Коли ми зійшлися надвечір всі біля Щучиного болота, щоб повертатися разом на село, я трохи затримався, виливаючи з чобота зачерпнуту за халяву воду (Б. Антоненко-Давидович);

Небагато хто знає, що виливши на себе відро-два крижаної води, можна зігрітися, виливши ж кілька відер, навпаки, втратити багато сил (з наук.-попул. літ.).

2. перен., що, у чому, чим, у що. Висловлювати, виявляти, передавати в який-небудь спосіб свої почуття, думки і т. ін.

Є такі люди, що найважчу тугу виливають сміхом, жартами (Панас Мирний);

Хотіла б я буть соловейком, Щоб думу, що серце живить, В піснях голосних виливати (Дніпрова Чайка);

Порається [Уляна] коло печі, виймає хліб і тим часом сердито виливає свою журбу й злість сусідці (М. Коцюбинський);

Голос ночі і зір виливав я у спів... (М. Зеров);

Хазяїн приніс ще меду і став виливати перед гостями своє горе (П. Козланюк);

– Але дозволь мені хоч дома одвести душу і вилити те, що накипіло (М. Хвильовий);

Готувався [Саїд] вилити смертельну лють, що збиралася віками (Іван Ле).

3. що. Виготовляти речі, деталі способом наливання розтопленого металу в певні форми.

Інші збились біля кузень, лагодили броню, гострили шаблі, насаджували на списи ратища і виливали кулі (О. Стороженко);

В Україні були чудові майстри, що виливали гармати, дзвони, казани, котли, будь-який посуд та інші вироби (з наук.-попул. літ.).

4. кого. Ллючи воду в нору, виганяти (звіра, звірка).

Він .. ходив у поле виливати водою ховрахів (Ю. Мокрієв).

5. діал. Розливатися.

– Сеї ночі впали дощі в горах, а по кождій зливі наш потік виливав (І. Франко);

Від заходу природним укріпленням міста була Полтва, в давніх часах досить велика річка, що обертала млинові кола й деколи бурилася й виливала (І. Крип'якевич).

◇ (1) Вилива́ти / ви́лити [свою́] ду́шу (рідко [своє́] се́рце) кому, перед ким, у чому і без дод.:

а) щиро ділитися з ким-небудь найпотаємнішим, тим, що хвилює, наболіло.

На війні хлопці не стануть першому зустрічному виливати свою душу, а вже коли виливають її, то тільки справжньому другові (П. Автомонов);

Говорили всі, хто бажав перед представником центру вилити наболілу душу (І. Кириленко);

Данило взяв дочку обома руками й заговорив. Взагалі не дуже балакучий, він інколи любив вилити душу в патетичному монолозі (Л. Дмитерко);

б) висловлювати свої почуття, переживання.

Багато знала й багато співала пісень стара Гафійка, але ні в одній з них не тужила так, душу всю виливаючи, як у пісні про славного Яношика (Г. Хоткевич);

Заспівали в полі пісню трактористи, виливають серце у словах простих (В. Сосюра);

в) досхочу наговорюватися про наболіле; виговорюватися.

Чоловік мав потребу вилити комусь душу .. Бачить, п'яний іде – підійшов і давай розповідати йому (з переказу);

– Куди все зникає? Оте бажання вилити душу, вийти увечері на вулицю, до людей. Як раніше було, поручкатися: – Доброго вам здоров'я... – І вам доброго... (А. Камінчук);

(2) Вилива́ти / ви́лити [свою́] жовч – виявляти чим-небудь недоброзичливість, неприязнь, злобу (перев. у розмові).

Кобра ще довго виливав свою жовч, але його ніхто не слухав (О. Слісаренко);

Є двоє-троє колег по лікарні, які знаходять час не вдовольнятися становищем .. і жовч свою .. вилити (Іван Ле);

(3) Вилива́ти / ви́лити сльоза́ми що – плачучи, полегшувати своє горе, свій стан, трохи заспокоюватися.

Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять!.. Та й нащо те знати, що сльозами перед вами Буду виливати? (Т. Шевченко);

Петрусь припав до подушки – і не словами, а сльозами виливав їй своє лихо (Панас Мирний);

(4) Вилива́ти / ви́лити сльо́зи (бага́то (рідше бага́цько) сліз):

а) гірко плакати від горя.

Дивилася [мати] за батьком, виливаючи сльози, а він усе далі, та й за гору зайшов (Марко Вовчок);

Виллє [сиротина] сльози на могилу – Серденько спочине (Т. Шевченко);

б) (чиї, чиїх) приносячи горе, завдаючи лиха кому-небудь, змушувати плакати, страждати.

– Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга, Чиїхсь багацько виллє сліз (І. Котляревський);

(5) Вилива́ти (відлива́ти) / ви́лити (віділля́ти) переля́к (переполо́х, уро́ки і т. ін.) кому і без дод. – за народними уявленнями – знахарськими способами лікувати людину.

Переполохи виливаю, Гадюк умію замовлять (І. Котляревський);

Наша знахарка – баба Горпиниха, що й уроки виливає, бешиху шепче і пропасницю вичитує (Панас Мирний);

[Оришка:] Перелякали дитину, глядіть, щоб не довелось переполоху виливати (М. Кропивницький);

[Мамаїха:] Слухайте, люди, старішої од мене в селі немає, я вам і дітям вашим пупи різала, переляк одливала, кров замовляла (Ю. Яновський);

Старенька мати, залишившись сама, заробляла собі на харч тим, що лікувала людей травами, воском на свяченій воді виливала дітям переляк, загоювала рани чи шептала від бешихи (М. Циба);

Одного разу вона попросила бабу Орину.., щоб віділляла їй перестрах (І. Франко);

(6) Вилива́ти з во́ску [тала́н-до́лю], заст. – ворожити, ллючи розтоплений віск у воду.

І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Т. Шевченко);

(7) Вилива́ти (ли́ти) / ви́лити поми́ї на кого – що, грубо – ганьбити, заплямовувати кого-небудь, звинувачуючи в чомусь осудливому.

Сам [Прудон] зажив собі слави, а сам не так уже й погано уживався з порядками Луї Філіппа і Гізо, як ви уживаєтеся з сучасним режимом, хоча потроху бурчите і виливаєте на нього ліберальні помиї (М. Стельмах);

– Прочитав [Дмитро Федорович] лютощами сповнену писанину. Не обурювався, не доводив, що то наклеп. Тільки й сказав: – Я не знаю, хто ллє ці помиї на мене (В. Большак);

Русевич, виступаючи вдруге, почав з того, що постарався вилити на своїх противників якнайбільше помиїв (Ю. Шовкопляс);

Ли́ти (вилива́ти, пролива́ти) / ви́лити (проли́ти) [дрібні́] сльо́зи див. ли́ти;

Хоч на соба́ку (на хвіст соба́ці) лий / ви́лий див. ли́ти.