вимирати

ВИМИРА́ТИ, а́є, недок., ВИ́МЕРТИ, мре; мин. ч. ви́мер, ла, ло; док.

1. Зменшуючись чисельно, зникати, гинути (про племена, народності, народи).

Він [царський уряд] заселяв казахські степи переселенцями, і коли б казахи вимирали, це було б для царату навіть краще (О. Донченко);

// Гинути до останнього в якомусь місці, місцевості або в родині, роді внаслідок епідемії, голоду і т. ін.

Колись і в Шавниці були русини, та всі вимерли в якусь велику холеру (І. Нечуй-Левицький);

Кого любив – нема, лягли; Тюрма чи світ – одно були; Ніде нікого – вимер рід, Ні друга в горі – зник і слід (П. Грабовський);

// Частково або повністю зникати (про окремі види, групи тварин і рослин).

З роками теплокровні росли й міцніли, а славне плем'я ящерів-велетнів дрібнішало й вимирало (з наук.-попул. літ.).

2. Залишатися без жителів унаслідок їх смерті, загибелі.

Страшна, нечувана досі пошесть навістила наш край .. Цілі села пустіли – вимирали (І. Франко);

Тут, на щедрих чорноземах, за іронією долі голодомор дійшов найвищої позначки – вимирали цілі села (із журн.);

* У порівн. І тиша така в місті, наче воно вимерло (А. Головко);

Навколо – тиша .. Ніде ніяких звуків – ані пострілів, ані людського голосу .. Ніби нагло все вимерло (І. Багряний).