випадати

ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док.

1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні.

З розв'язаної торби Січкаря випадає хлібина (М. Стельмах);

В неї руки дрижали і гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (І. Нечуй-Левицький);

Воно [ґавеня] випало з гніздечка й безпорадно тріпало неопереними крильцями (О. Ковінька);

// Внаслідок ослаблення, захворювання і т. ін. не триматися (про зуби, волосся, шерсть).

– Тфе, не рви [зілля]! То падиволос; як будеш рвати, то буде тобі волосся випадати (Н. Кобринська);

Один зуб навіть випав у мене, але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (М. Коцюбинський).

2. Падати на землю (про дощ, сніг і т. ін.) або осідати (про росу, іній і т. ін.).

Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (О. Гончар);

Часто випадали дощі (М. Руденко);

– І справді уся гора біла! Ото диво! І справді випав сніг чи град! – аж крикнула з того дива Гризельда (І. Нечуй-Левицький);

Ото випали сніги білі та глибокі (І. Микитенко).

3. кому. Діставатися, припадати внаслідок яких-небудь обставин.

Все ж навколо була рідна земля, вся ця земля боролася, і їм випадало велике завдання боротися за рідне місто – Одесу (В. Кучер);

[Онисько Чугай:] Не відстану від вас, Максиме Петровичу. Стежка нам випадає одна (Ю. Мокрієв);

// безос.

Як вона нудьгувала, коли їм випало розлучитися (Ю. Яновський).

4. Траплятися, бувати.

Навіть узимку, якщо зима випадала без снігу, на полях точилась робота – то прокопували нові арики й чистили старі (Б. Антоненко-Давидович);

Рідко коли випадав сонячний день. Осінь була дощова, холодна, вітряна (А. Хижняк);

Ніч випала місячна (В. Дрозд).

5. з чого, перен. Відрізнятися від кого-, чого-небудь, не відповідати кому-, чому-небудь, виділятися серед кого-, чого-небудь.

Вони [картини] випадають з доби і втрачають свою основну цінність (В. Підмогильний);

Деякі [люди] випадають з загалу (Ю. Мушкетик);

Термінологія в художньому мовленні зазнає суттєвих змін, випадаючи з лексичної системи відповідної галузі науки, метафорично переосмислюючись (з наук. літ.).

6. лінгв. Утрачатися внаслідок дії певних фонетичних законів.

При збігові важких для вимови приголосних середній звук, як правило, випадає (з навч. літ.);

У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи приголосних: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн-, у яких випадає середній звук (з навч. літ.).

(1) Випада́ти / ви́пасти на ка́ртах – передбачатися, угадуватися за розміщенням карт при ворожінні.

Хома, приймак Веклин, – біженець, теж, знати, до карт прислухається – од такого всього жди! Тюрма недурно випадає – на картах дурно не випаде (А. Головко);

(2) Не випада́є:

а) не трапляється нагоди.

Насті вже давно хотілося провчити бабу, та не випадало (Я. Качура);

б) не личить, не годиться.

Бач, чоловіка піддурювать якось не випадає, якось ніяково (І. Нечуй-Левицький);

Піти без жодної відповіді йому було тяжко, але й мовчати теж не випадало (Г. Епік).

◇ Випада́є / ви́пав же́реб див. же́реб¹;

Випада́є / ви́пала [висо́ка (вели́ка)] честь див. честь;

Випада́є / ви́пала наго́да див. наго́да;

Випада́є / ви́пало ща́стя див. ща́стя;

(3) Випада́ти / ви́пасти з ду́мки (з голови́, з па́м'яті) – зовсім забуватися.

Їдемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (І. Нечуй-Левицький);

– Щось пам'ятаю... Пам'ятаю... Тільки зовсім було випало з голови (Ю. Збанацький);

За цілий день не випала йому з пам'яті нинішня оказія (Є. Гуцало);

(4) Випада́ти / ви́пасти з по́ля зо́ру чийого:

а) залишатися не побаченим, не поміченим ким-небудь.

– Ну, Леоніде Павловичу, – кокетуючи, ніби зніяковів Діденко і навіть опустив голову, але так, що Людмила не випала з поля зору. – Яке це має значення! (А. Головко);

б) не враховуватися ким-небудь.

В умовах ринкової економіки і насиченості ринку сільськогосподарською продукцією проблема вдосконалення галузевої структури не повинна випадати з поля зору аграрних підприємств (з наук.-попул. літ.);

(5) Випада́ти / ви́пасти з ува́ги чиєї – залишатися не поміченим, не відчутним, не сприйнятим ким-небудь.

Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (із журн.);

(6) Випада́ти / ви́пасти на віку́ кому, чиєму – щастити кому-небудь у чомусь; траплятися у житті.

Тільки небагатьом, буквально одиницям, випадало на віку спостерігати політ кулястих блискавок (з наук.-попул. літ.);

(7) Ви́пасти / випада́ти на до́лю кому, кого, чию:

а) дістатися кому-небудь.

Оришці випала на долю кривобока стара хатина без стріхи, .. без дверей у сіни (Панас Мирний);

б) трапитися, стати неминучим у чиєму-небудь житті.

[Кассандра:] Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка);

До́ля ви́пала див. до́ля¹;

(8) Як з о́ка ви́пав, зі сл. схожий – зовсім, повністю, надзвичайно.

– Ось не балакайте, – переконувала тітка, – на матір воно схоже, як з ока випало (О. Донченко).