випадати

ВИПАДА́ТИ (падати з чого-небудь, звідкись назовні), ВИЛІТА́ТИ, ВИРИВА́ТИСЯ, ВИВА́ЛЮВАТИСЯ (під час руху); ВИСКОВЗА́ТИ, ВИСКО́ВЗУВАТИ, ВИСКО́ВЗУВАТИСЯ рідше, ВИСЛИЗА́ТИ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИПОРСА́ТИ, ВИПОРСКА́ТИ (ковзаючи, поковзом); ВИСКА́КУВАТИ розм. (раптово, швидко). — Док.: ви́пасти, ви́летіти, ви́рватися, ви́валитися, ви́сковзнути, ви́сковзнутися, ви́слизнути, ви́порснути, ви́приснути, ви́скочити. Вона брала книжку, хотіла читати — книжка випадала з рук (І. Нечуй-Левицький); З кошика потроху вилітали й розбивались яєчка (М. Стельмах); Як вирветься сокира з рук — Пішла по лісу косовиця (Т. Шевченко); А то скаже (Маруся) Грицькові зладити сани, понабирає дівчат.. і летять згори вниз. Вивалюються в сніг, регочуть (Г.Хоткевич); Леся випростується, від необережного руху висковзує з пальців олівець (А. Хижняк); Все висковзувався (Петрусь) нам із рук, як в'юн (І. Франко); — Федоро, ти сьогодні й ложки не вдержиш. Все в тебе з рук вислизає, як в'юн (О. Донченко); З рук Наташі випорснула й розбилася лампа (Я. Баш); Гребінчики випорсали з коси Мар'яни, жмакався капелюх із квітками (С. Васильченко); — За тебе п'ю, — від сили зміг .. І кухоль виприснув до ніг (П. Грабовський); Глечики, повтикані в сіно в передку, почали вискакувати (І. Нечуй-Левицький).

ВИПАДА́ТИ (про волосся, пір'я, шерсть, зуби — внаслідок ослаблення, захворювання й т. ін. не триматися), ПА́ДАТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ЛІ́ЗТИ (про волосся, шерсть); ОБЛА́ЗИТИ, ОБЛІЗА́ТИ рідше (по всій поверхні — про волосся, шерсть, пір'я). — Док.: ви́пасти, ви́лізти, облі́зти. Один зуб навіть випав у мене (М. Коцюбинський); — Як будеш рвати (зілля падиволос), то буде тобі волосся випадати (Н. Кобринська); (Кіндрат:) Рудий, рудий, як був. Скільки років пройшло, у людей вилазить, а в мене тримається (О. Корнійчук); Василині чомусь здалося, що то стояла на задніх лапах миша, на котрій облізла шерсть (І. Нечуй-Левицький).

ВИПАДА́ТИ кому, також безос. (внаслідок певних обставин ставати чиїмсь обов'язком, роботою тощо), ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ, ЛУЧА́ТИСЯ діал. — Док.: ви́пасти, припа́сти, прийти́ся, лучи́тися. Тоді саме випала черга і Йосипенчисі промовити своє слово (Панас Мирний); Найбільше роботи припадало Богунові (Я. Качура); Любий дядьку!.. Певно ж там (у клініці) прийдеться місяців добрих зо три пролежати, то вже краще зимою лежати, ніж літом (Леся Українка); Не знаю, чи вам коли лучалося їздити новим гостинцем (І. Франко).

I. ДОВО́ДИТИСЯ (бути необхідним, неминучим або можливим у зв'язку з певними обставинами), ТРАПЛЯ́ТИСЯ, ПРИВО́ДИТИСЯ частіше док., ВИПАДА́ТИ, ПРИПАДА́ТИ, ПРИХО́ДИТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИ розм. рідше, УПАДА́ТИСЯ (ВПАДА́ТИСЯ) розм. рідше. — Док.: довести́ся, тра́питися, привести́ся, ви́пасти, припа́сти, прийти́ся, прийти́, упа́стися (впа́стися). Чого-то я не чув, чого-то я не бачив? Чого не траплялось, чого не доводилось! (Марко Вовчок); На ранок уже й не підвелася (Катря). Отак не привелося й Юхима вийти виряджати (А. Головко); — Розлучають нас, — підійшов прощатися Микита. — Випадає нам першим пороху понюхати (Григорій Тютюнник); (Мефістофель:) Глядіть, на тих стрімчастих скелях Героям трудно припада! (переклад М. Лукаша); Їй уперше приходилося клопотатися подорожніми справами (Леся Українка); Тепер так їй було прийшло: якби можна, крізь землю й провалилась або забігла куди, щоб і не дивитись на сього боярина (Г. Квітка-Основ'яненко); — А чи упадеться нам цієї пшениці хоч покуштувати? Пан продасть усю пшеницю... (Л. Яновська).

ІТИ́ (ЙТИ) (про дощ, сніг), ПА́ДАТИ, ВИПАДА́ТИ (час від часу); ПОРОШИ́ТИ, МОТРОШИ́ТИ розм. (перев. про сніг); ДОЩИ́ТИ розм. (про дощ — безперервно); РОСИ́ТИ, ДРІБНИ́ТИ розм., ДРОБИ́ТИ рідше (дрібними краплями); ВАЛИ́ТИ, СИ́ПАТИ, ЛІПИ́ТИ розм. (про великий, густий сніг). — Док.: піти́, ви́пасти. Діло було в березні. Ішов сніг, град і дощ (Ю. Яновський); Лапатий пада сніг (М. Рильський); Сніжок випадає святковий (М. Нагнибіда); В засліплені шибки порошив сухий сніг (І. Ле); Почало мотрошити сніжком (Панас Мирний); Давно пора дощам дощити і виснути сивим туманам (І. Муратов); Василь одягав дощовик, бо зранку росив трошки дощик (Ірина Вільде); Дощ дрібнить крізь синє сито. Мов сівач, поволі йде (М. Стельмах); — Може б ми взагалі рушили звідси, — сказав Нестор, — дощ лиш дробить (О. Кобилянська); Надворі валив сніг і мчав густий поземок (З. Тулуб); Сипле, сипле, сипле сніг, З неба сірої безодні Міріадами летять Ті метелики холодні (І. Франко); Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини (Григір Тютюнник)

ОСІДА́ТИ на кого-що, на кому-чому і без додатка (про сніг, пил і т. ін. — лягати на поверхню чого-небудь), СІДА́ТИ, ОПАДА́ТИ, ОПУСКА́ТИСЯ, СПАДА́ТИ, НАСІДА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ), ВИПАДА́ТИ (про росу). — Док.: осі́сти, сі́сти, опа́сти, опусти́тися, спа́сти, насі́сти, улягти́ся (влягти́ся), ви́пасти. Посідали, слухаємо: справді, тупотять коні; підковані, багато. А не видно було нічого — стемніло, та й мряка стала осідати (М. Грушевський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На обрії сніжок, мов килим, опада (А. Малишко); Ось на цей зруб пелюстками ромашки опускається метелиця (М. Стельмах); На майдані пил спадає, Замовкає річ... Вечір. Ніч (П. Тичина); Курява дороги насіла на них (жінок) густою верствою (І. Франко); Курява на вулицях вляглась (І. Нечуй-Левицький); Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса (О. Гончар).

ПАСУВА́ТИ (відповідати кому-, чому-небудь за певними ознаками; відповідати певним традиціям), ГОДИ́ТИСЯ, ПІДХО́ДИТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ВИПАДА́ТИ, ПРИПАДА́ТИ, ПОДОБА́ТИ, ЛИ́ЧИТИ, ЛИЦЮВА́ТИ діал. Мамина правда, що не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині (Ірина Вільде); Кров людська — не водиця — Проливати не годиться (прислів'я); До далеких звуків пісні так підходила ця проста, злита з природою бесідка (Г. Хоткевич); Не схотів Василько їздити на волах.., бо, видно, тепер людям вже не пристає погейкувати на воли (М. Стельмах); (Неофіт-раб (до старого раба):) І вдома так само при однім столі їсте (з патрицієм)? (Старий раб:) Ні, брате, се б зовсім не випадало. (Неофіт-раб:) Чому? (Старий раб:) Бо так не личить... не подоба... (Леся Українка); Не припадає, як свині сідло (прислів'я); Її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до.. жалоби (І. Франко).

СИ́ПАТИСЯ (про щось сипке, дрібне — переміщатися вниз), ТРУСИ́ТИСЯ, ПА́ДАТИ, ВИСИПА́ТИСЯ, ВИПАДА́ТИ (сипатися звідкись); СІ́ЯТИСЯ (падати дрібними часточками згори; про борошно, насіння, зерно тощо — падати крізь отвори); ПРОСІВА́ТИСЯ, ПРОСІ́ЮВАТИСЯ (крізь отвори); РОЗСІВА́ТИСЯ, РОЗСІ́ЮВАТИСЯ (на якомусь просторі); ТЕКТИ́, СТІКА́ТИ (безперервним потоком); ЦІДИ́ТИСЯ (тонким струменем). Велетень у шинелі рушив ходом сполучення.. і пісок сипався за чоботи і шинелю (Григорій Тютюнник); Сніг трусився з стріхи, наче сухий пісок (І. Нечуй-Левицький); Жито достигло враз, воно аж дзвеніло і вже почало висипатись (О. Донченко); Щось у мене дома діється: На решето мука сіється, А на сито підсівається, Сама діжа учиняється (пісня); В млині поскрипує немудра снасть й мука тече (М. Стельмах); З коша блідим струмком стікає борошно (І. Кириленко); Пшениця цідилася на купу тоненькою цівкою (Я. Качура).

СУДИ́ТИСЯ безос., кому, чому і з інфін. (внаслідок обставин якихось дій, подій і т. ін. ставати неминучим у чиємусь житті), ПРИЗНАЧА́ТИСЯ рідше, ВИПАДА́ТИ (НА ДО́ЛЮ). Не всім однакова судилась в світі доля (Л. Глібов); Сергію не судилося повернутися до рідних місць (Д. Бедзик); Чого бунтується вона (чайка)? Що сама, що без табуна? А призначалось їй прожити в білокрилій зграї (Ю. Мушкетик); (Кассандра:) Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка).

ТРАПЛЯ́ТИСЯ (випадково виявлятися на чиємусь шляху, в якомусь місці), ЗУСТРІЧА́ТИСЯ, ПОПАДА́ТИСЯ, ПОПАДА́ТИ, ПОДИ́БУВАТИСЯ розм., ПІДВЕРТА́ТИСЯ розм., ПРИХО́ДИТИСЯ розм., ТРАФЛЯ́ТИСЯ діал., ЛУЧА́ТИСЯ діал., ВИЛУЧА́ТИСЯ діал., ПОТРАПЛЯ́ТИСЯ розм. рідко; ВИПАДА́ТИ, ВИДАВА́ТИСЯ (бувати); ПРОГЛЯДА́ТИ, ПЕРЕПАДА́ТИ, ПРОКИДА́ТИСЯ діал. (зрідка). — Док.: тра́питися, зустрі́тися (зустрі́нутися), спітка́тися, попа́стися, попа́сти, поди́батися, підверну́тися, прийти́ся, тра́фитися, лучи́тися, ви́лучитися, потра́питися, притра́питися діал. ви́пасти, прогля́нути, перепа́сти. — Коли вона схоче, то нехай їде з вами — з Богом, Парасю, коли люди трапляються! — обізвався Балабуха (І. Нечуй-Левицький); Біля нього, як завжди, лежало "ружжо", взяте на той випадок, якби в степу зненацька зустрілась якась дичина (Григорій Тютюнник); — Як підростеш, то терпи усе, що на тропку спіткається. Жити між людьми важко! (Ганна Барвінок); Вона.. зривала квіти, що попадалися, з опалом впивала їх пахощі (Марко Вовчок); Той (прокурор) було — і не думай його зупиняти: чи до діла, чи не до діла, знай підписує, що попада (Г. Квітка-Основ'яненко); Трактористи добре напартачили: то тут, то там на поверхню виходили огріхи, подибувалися незаскороджені ями (Д. Бедзик); — Женись, — каже, — Савко, бо я вже не потягну. — Ну, а тут якраз мені одна підвернулась (Ю. Збанацький); (Сербин:) А Мар'яна.. така гарна! І між нашими сербинками не приходилось бачить таких (С. Васильченко); Лучалися їй женихи, та не хотіла ні за кого виходити (Панас Мирний); Ночі видавались теплі (А. Шиян); А меж ними і землячки Де-де проглядають (Т. Шевченко); Коли ж скінчилися дощі, стали морози перепадати, заслабла знов наша баба (Грицько Григоренко); То там, то тут прокидалися серед квітучих трав зелені, сизуваті лани пшениці (Ю. Збанацький).