випадати

ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док.

1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні.

З розв’язаної торби Січкаря випадає хлібина (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 204);

Воно [гавеня] випало з гніздечка й безпорадно тріпало неопіреними крильцями (Ковінька, Кутя.., 1960, 28);

В неї руки дрижали і гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (Н.-Лев., IV, 1956, 96);

// Унаслідок ослаблення, захворювання і т. ін. не триматися (про зуби, волосся).

Один зуб навіть випав у мене, але я задоволений, бо однаково довелось би рвати (Коцюб., III, 1956, 445);

— Тфе, не рви [зілля]! То падиволос; як будеш рвати, то буде тобі волосся випадати (Кобр., Вибр., 1954, 156);

// перен. Не входити до ряду осіб, що мають спільну ознаку, до ряду однорідних предметів, явищ.

А інші інженери хіба не остерігаються Мухтарова? Он сам Преображенський, який інженер… Ну, Синявін, Лодиженко, Мацієвський, — вони випадають… (Ле, Міжгір’я, 1953, 168).

◊ Випада́ти (ви́пасти) з голови́ (з ду́мки) — забуватися.

Ідемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (Н.-Лев., III, 1956, 262);

— Щось пам’ятаю… Пам’ятаю… Тільки зовсім було випало з голови (Збан., Єдина, 1959, 68);

Випада́ти (ви́пасти) з ува́ги (з по́ля зо́ру і т. ін.) — лишатися непоміченим.

Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (Моє життя в мист., 1955, 10).

2. Падати на землю (про дощ, сніг і т. ін.) або осідати (про росу, іній тощо).

Часто випадали дощі (Руд., Вітер.., 1958, 364);

Повітря було наскрізь сухе, не випадала навіть роса на світанку (Гончар, Новели, 1954, 170);

Старший староста і каже:.. — Раз, дома, у нашій землі, випала пороша (Кв.-Осн., II, 1956, 56);

Ото випали сніги білі та глибокі (Мик., II, 1957, 26).

3. кому. Діставатися, припадати внаслідок яких-небудь обставин.

Але все ж навколо була рідна земля, вся ця земля боролася, і їм випадало велике завдання боротися за рідне місто — Одесу (Кучер, Чорноморці, 1956, 84);

Надія сім’ї — Улас. Як не є, найстарший, йому і випадає честь допомогти батькам (Тют., Вир, 1964, 48);

— Яке несподіване щастя випало Катрі! — гомоніли дворові (Мирний, IV, 1955, 295);

[Онисько Чугай:] А так що не відстану від вас, Максиме Петровичу. Стежка нам випадає одна (Мокр., П’єси, 1959, 140);

// безос.

Як вона нудьгувала, коли їм випало розлучитися (Ю. Янов., Мир, 1956, 43).

◊ Випада́ти (ви́пасти) на до́лю кому або чию — ставати неминучим у чиєму-небудь житті.

[Кассандра:] Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Л. Укр., II, 1951, 267);

Випада́ти (ви́пасти) на ка́ртах — що-небудь означати (про розміщення карт у певній комбінації при ворожінні).

Хома, приймак Веклин — біженець, теж, знати, до карт прислухається — Од такого всього жди! Тюрма недурно випадає — на картах дурно не випаде (Головко, II, 1957, 149).

4. Траплятися, бувати.

Рідко коли випадав сонячний день. Осінь була дощова, холодна, вітряна (Хижняк, Тамара, 1959, 197);

Навіть узимку, якщо зима випадала без снігу, на полях точилась робота — то прокопували нові арики й чистили старі (А.-Дав., За ширмою, 1963, 171).

Не випада́є (не випада́ло):

а) не трапляється (не траплялось) нагоди.

Насті вже давно хотілося провчити бабу, та не випадало (Кач., Вибр., 1953, 171);

б) не личить, не годиться.

Бач, чоловіка піддурювать якось не випадає, якось ніяково (Н.-Лев., І, 1956, 59);

Піти без жодної відповіді йому було тяжко, але й мовчати теж не випадало (Епік, Тв., 1958, 105).

5. лінгв. Зникати всередині слів при їх зміні або при словотворенні (про звуки).