1. Фразеологічний словник української мови

випадати

вали́тися (леті́ти, па́дати) з рук у кого, рідко кому і без додатка. Не виходити, не вдаватися через відсутність відповідного настрою, через втому, хворобу і т. ін. (про роботу, завдання і под.). — Щось і в мене робота з рук валиться,— уверне батько (Панас Мирний); — Ноги підламуються з голоду! — Робота з рук валиться (З. Тулуб); Така вже була у Савки вдача, що все в нього з рук валилося (В. Козаченко); А в Поночівни усе з рук валилося. Сиділа біля згаслого вогнища, втупивши погляд у попіл, а перед очима,— обличчя баби Марійки, це її, Поночівни, смерть баба Марійка на себе взяла (В. Дрозд); Семен .. домолочував своє жито. Все чомусь летіло з рук. Вранці косив люцерну коровині до удою — коса тріснула посередині. Тепер оце вже другий раз билень з ціпа злітає (Р. Іваничук); Робота не клеїлася: йому все падало з рук — невдача сильно хвилювала його (Г. Епік). випада́ти з рук. Тепер, слава Богу, я повеселішав, а все-таки за що не возьмуся (візьмуся), із рук випадає (Т. Шевченко).

випада́є ща́стя кому. 1. з інфін. Кому-небудь таланить бути гідним здійснити, виконати щось почесне. — Це моє рідне місто, мені випало щастя визволяти його власними руками (О. Гончар). 2. Щастить, фортунить у чому-небудь. Роман насмішкувато і гидливо зміряв їжакове обличчя Корнюші: — Не всім таке щастя, дядьку, випадає (М. Стельмах).

випада́ти / ви́пасти з ду́мки (з голови́, з па́м’яті). Зовсім забуватися. Їдемо ми на базар, а в мене ті слова з думки не випадають (І. Нечуй-Левицький); — Щось пам’ятаю... Пам’ятаю... Тільки зовсім було випало з голови (Ю. Збанацький); За цілий день не випала йому з пам’яті нинішня оказія (Є. Гуцало).

випада́ти / ви́пасти з по́ля зо́ру. Залишатися непобаченим. — Ну, Леоніде Павловичу,— кокетуючи, ніби зніяковів Діденко і навіть опустив голову, але так, що Людмила не випала з поля зору.— Яке це має значення! (А. Головко).

випада́ти / ви́пасти з ува́ги. Залишатися непоміченим, невідчутним. Батько продовжував читати газету. Але з моєї уваги не випало його внутрішнє роздратування (К. Станіславський).

випада́ти / ви́пасти на віку́ кому, чиєму. Щастити у чомусь; траплятися у житті. І тільки небагатьом, буквально одиницям, випадало на віку спостерігати політ кулястих блискавок (Незвич. і грізне..).

ви́пасти / випада́ти на до́лю кому, кого, чию. 1. Дістатися кому-небудь. Оришці випала на долю кривобока стара хатина без стріхи, з дірчавою оселею, без дверей у сіни (Панас Мирний). 2. Стати неминучим у чиєму-небудь житті. (Кассандра:) Вона лиш те чинити мусить, що їй на долю випало (Леся Українка).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. випадати — Випада́ти: — в окр. значенні: вибігати [52] Словник з творів Івана Франка
  2. випадати — (падати з чого-небудь) вивалюватися, вилітати, вириватися, (під час руху) висковзати, (про щось рідке) випорскувати; (про волосся, пір'я) вилазити, облазити. Словник синонімів Полюги
  3. випадати — випада́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  4. випадати — Випада́ти, безособ. Треба, варто, належиться. На кождий спосіб випадає нашим послам і впливовим патріотам нав'язувати з польскшіи послами і другими провідниками Поляків частійші зносини (Б., 1895, 38, 2) // пол. wypada - безособ., випадає, треба, варто, належиться. Українська літературна мова на Буковині
  5. випадати — Траплятися, бувати, приключатися, д. <�при>лучатися, дк. скоїтися, статися, пригодитися; (з рук) падати Словник синонімів Караванського
  6. випадати — -аю, -аєш, недок., випасти, -аду, -адеш, док. 1》 Падати з чого-небудь, звідкись назовні. || Унаслідок ослаблення, захворювання і т. ін. не триматися (про зуби, волосся). || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. випадати — ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док. 1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні. З розв'язаної торби Січкаря випадає хлібина (М. Стельмах); В неї руки дрижали і гребінець трохи не випав з рук перед дзеркалом (І. Словник української мови у 20 томах
  8. випадати — випада́ти відповідати суспільним чи моральним нормам (ср, ст): Хто знає, чи то випадає, аби ви його боронили (Шухевич); Я тобі зара скажу, шо випадає, а шо не випадає (Авторка); Як гарно, Даро... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  9. випадати — (-аю, -аєш) недок.; мол., жрм. Сміятися. ПСУМС, 13. Словник жарґонної лексики української мови
  10. випадати — Виходити, з'являтися несподівано, траплятися Словник застарілих та маловживаних слів
  11. випадати — ВИПАДА́ТИ (падати з чого-небудь, звідкись назовні), ВИЛІТА́ТИ, ВИРИВА́ТИСЯ, ВИВА́ЛЮВАТИСЯ (під час руху); ВИСКОВЗА́ТИ, ВИСКО́ВЗУВАТИ, ВИСКО́ВЗУВАТИСЯ рідше, ВИСЛИЗА́ТИ, ВИПО́РСКУВАТИ, ВИПОРСА́ТИ, ВИПОРСКА́ТИ (ковзаючи, поковзом); ВИСКА́КУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
  12. випадати — Випада́ти, -да́ю, -да́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. випадати — ВИПАДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПАСТИ, аду, адеш, док. 1. Падати з чого-небудь, звідкись назовні. З розв’язаної торби Січкаря випадає хлібина (Стельмах, Кров людська.. Словник української мови в 11 томах
  14. випадати — Випадати, -даю, -єш сов. в. випасти, -ду, -деш, гл. 1) Выпадать, выпасть. Аж. очі випадають, так голова болить. Ном. № 10046. Як рак з кошеля випав, так багачеві таляр з калити. Ном. № 13371. Вітер і сніг випадає, чумак в полі пропадає. Рудч. Чп. 238. Словник української мови Грінченка