виправдовуватися

ВИПРАВДО́ВУВАТИСЯ, ВИПРА́ВДУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́ПРАВДАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. Доводити свою правоту, невинність.

Оксен знав, що .. всі ті люди, яким він вказав на неполадки, замість того щоб виправити їх і не допускати надалі, будуть виправдовуватися і присягатися, що вони в тому не винні (Григорій Тютюнник);

Добре, щосьте [що] мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще, і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись (Леся Українка);

Шурубак водив сонними очима, намагався виправдатися: – Тут моєї вини хіба що на двадцять процентів (О. Донченко).

2. тільки недок. Пояснювати свої вчинки, дії, наводити причини, які дають можливість, дозволяють вибачити.

– Та ми, Василію Йвановичу, читаємо так собі, з нудьги, – виправдувались люди, – аби чимось час загаяти (С. Васильченко);

Голуб почав виправдуватись скрутою з кормами, але Бачура не слухав його (М. Чабанівський);

Виправдувався господар, що нічим гостей частувати (А. Хижняк).

3. Виявлятися правильним, таким, що справджує, підтверджує що-небудь.

Розрахунок мій був точний. Він цілком виправдався (І. Микитенко);

Мисливці побоювалися його. Їхні побоювання виправдалися: взимку він украв найкращих собак і втік із поселення (Григорій Тютюнник).