виправдовувати

ВИПРАВДО́ВУВАТИ, ВИПРА́ВДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРАВДАТИ, аю, аєш, док.

1. кого. Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це.

– Не хочу себе виправдувати; може бути, що я провинилася (Л. Мартович);

Клим аж ніяк не виправдує сина. Такий-сякий. Не годен він жінки своєї (К. Гордієнко);

– Він у п'яному чаду, виправдовуючи себе у всьому .., може викинути яке завгодно гидке колінце (В. Козаченко);

Невже він [учитель] виправдає Катрусю й звинуватить Павла? (В. Кучер);

// Виносити вирок, у якому стверджується невинність підсудного.

Півтора року ми борсались у цих сітках. Судив військовий суд у Катеринославі. Виправдав (С. Васильченко);

Будь-який суд виправдає цього негідника... Де ж справедливість, скажи мені? (О. Авраменко, В. Авраменко).

2. що. Допускати можливість чого-небудь, робити допустимим що-небудь.

Свій вчинок вона цілком виправдовувала молодістю та обставинами (В. Підмогильний);

Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби? Чим виправдає він своє раптове рішення? (Ірина Вільде).

3. що. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось.

Цілком виправдовує своє прізвисько Полтавка героїня відомої п'єси І. Котляревського “Наталка Полтавка” (з навч. літ.).

4. тільки док., що. Відшкодувати, окупити.

– На мою думку, він виправдає збитки, які причинив [завдав] державі (М. Руденко);

Необхідні затрати на технічну реконструкцію заводу становитимуть 400 млрд грн, однак вони себе виправдають (з газ.).

(1) Ви́правдати сподіва́ння кого, чиї – виявитися таким, як розраховував, передбачав, очікував хто-небудь.

Найдовше затримався Батий біля Крем'янця. Никодим виправдав Данилові сподівання, уперто оборонялися крем'янчани (А. Хижняк);

– Ти, нікчемо, не зумів виправдати сподівань падишаха! (В. Малик).