виправдовувати
ВИПРАВДО́ВУВАТИ і ВИПРА́ВДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРАВДАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це.
— Він у п’яному чаду, виправдовуючи себе у всьому (такому, мовляв, як я, все дозволено), може викинути яке завгодно гидке колінце (Коз., Сальвія, 1956, 237);
— Не хочу себе виправдувати; може бути, що я провинилася (Март., Тв., 1954, 448);
Клим аж ніяк не виправдує сина. Такий-сякий. Не годен він жінки своєї (Горд., II, 1959, 268);
Невже він [учитель] виправдає Катрусю й звинуватить Павла? (Кучер, Прощай.., 1957, 130);
// Виносити вирок, в якому стверджується невинність підсудного.
Півтора року ми борсались у цих сітках. Судив військовий суд у Катеринославі. Виправдав (Вас., IV, 1960, 44).
2. Доводити можливість, допустимість чого-небудь.
Гризли його сумніви, чи не буде суперечити вимогам хорошого тону пропозиція щодо вінчання під час жалоби? Чим виправдає він своє раптове рішення? (Вільде, Сестри.., 1958, 423).
3. Своїми діями, вчинками і т. ін. відповідати чому-небудь, бути гідним чогось.
Обернувшись, я побачив кореспондента Нестора Журбу, прозваного в редакції Нестором-літописцем. Справді, він більше виправдував це назвисько, ніж своє законне прізвище (Дмит., Наречена, 1959, 102);
Найдовше затримався Батий біля Крем’янця. Никодим виправдав Данилові сподівання, уперто оборонялися крем’янчани (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489);
— І хочеться лише запевнити, що орден.. виправдаю не тільки працею, а й боротьбою проти шпигунів і шкідників у моїй Радянській Вітчизні (Ле, Міжгір’я, 1953, 478).
4. тільки док., рідко. Те саме, що відшкодува́ти.
— На мою думку, він виправдає збитки, які причинив [заподіяв] державі (Руд., Вітер.., 1958, 127).
Значення в інших словниках
- виправдовувати — виправдовувати, виправдовуватися – виправдувати, виправдуватися Виправдовувати, виправдовуватися. Краще: виправдувати, виправдуватися. Доконаний вид – виправдати (виправдатися). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- виправдовувати — виправдо́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- виправдовувати — ВИПРАВДУВАТИ г. уневиннювати, обр. очищати; (надії) справджувати, не зраджувати. Словник синонімів Караванського
- виправдовувати — і виправдувати, -ую, -уєш, недок., виправдати, -аю, -аєш, док., перех. 1》 Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це. || Виносити вирок, в якому стверджується невинність підсудного. 2》 Доводити можливість, допустимість чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- виправдовувати — ВИПРАВДО́ВУВАТИ, ВИПРА́ВДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПРАВДАТИ, аю, аєш, док. 1. кого. Визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це. – Не хочу себе виправдувати; може бути, що я провинилася (Л. Мартович); Клим аж ніяк не виправдує сина. Такий-сякий. Словник української мови у 20 томах
- виправдовувати — ВИПРАВДО́ВУВАТИ (визнаючи кого-небудь невинним, правим, доводити це), ВИПРА́ВДУВАТИ, ОПРА́ВДУВАТИ, ОПРАВДО́ВУВАТИ, ВИБАЧА́ТИ рідше, ВИПРАВЛЯ́ТИ рідше, УСПРАВЕДЛИ́ВЛЮВАТИ рідше, ОПРАВЛЯ́ТИ заст., ПРАВДИ́ТИ діал. Словник синонімів української мови