високочолий

ВИСОКОЧО́ЛИЙ, а, е.

1. Який має високе чоло.

Вона стояла зараз біля рясно обставленого клечальним гіллям шинквасу, високочола, цікава молодичка (О. Ільченко);

Галі стало раптом смутно. Побачила перед собою високочоле, гарне обличчя діда Івана, – ішов він за козами, і вітер кошлатив його сиве волосся... (Валерій Шевчук);

// перен. Який відзначається високим інтелектом.

Пишеш їм у блокнотах, на своїх книжках, на своїх портретах усілякі дурниці, Мартофляче, бо найважливіше – ніде не повторити жодного з автографів, усюди слід бути лаконічним, дотепним, глибокодумним, великодушним, самодостатнім, високочолим (Ю. Андрухович);

Спудеї знайомляться із блискучими теоріями виборсування із економічної прірви високочолих оксфордських та гарвардських геніїв (С. Процюк).

2. перен., уроч. Поважний, гордий.

Ми посадимо тополі, Хай ростуть високочолі, – Буде в ріках більш води! (Т. Масенко);

* У порівн. Попід горою, яром, долом, Мов ті діди високочолі, Дуби з гетьманщини стоять (Т. Шевченко).