влучати

ВЛУЧА́ТИ (УЛУЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЛУ́ЧИТИ (УЛУ́ЧИТИ), чу, чиш, док.

1. у кого – що і без дод. Кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати.

З паничем було цілісінький день граємось по клунях, – у м'яча побиваємось: я тікаю, а панич улуча (О. Стороженко);

Тимофій Заброда з кущів ловко влучав короткими кілками, якими притикали коноплі, у верхівців (К. Гордієнко);

Радюкові здалось, що хтось вистрелив і влучив йому в самісіньку голову (І. Нечуй-Левицький);

В есмінець влучила ворожа торпеда (В. Кучер);

* Образно. Силу рукам дай, щоб пута ламати. Ясність думкам – в серце кривди влучать (І. Франко);

* У порівн. Понеслися [сніжинки]! Летять, ніби влучають в невидимі марева (В. Барка);

// розм. Бити когось чим-небудь; ударяти.

Знов розмахнувся хлопець і ще дужче влучив батька по плечу (І. Франко).

2. тільки док., перен. Вибрати найзручніший, найбільш влучний момент для здійснення чогось.

[Старшина:] Чи не влучу години, щоб побалакать з нею! (І. Карпенко-Карий);

Роман все ж таки улучить час, коли вона заворониться, і вскочить у хату (С. Васильченко);

Баржак, влучивши момент, вихопивсь на край ґанку (О. Гончар).

◇ (1) Влуча́ти (би́ти, попада́ти) / влу́чити (попа́сти) в [са́му] то́чку (в [са́ме] о́ко) – говорити, висловлювати і т. ін. те, що потрібне, доречне, влучне, або діяти відповідно до конкретної ситуації.

Сиплеться град гуцульських жартів, іноді неотесаних, вузлуватих, але завше влучних, що попадають просто в око (Г. Хоткевич);

Артилеристи бачили цю людину вперше. Спочатку висміювали її дикий вигляд .. Але промова припала їм до серця. – В саму точку б'є! (П. Панч);

– Підсусідки, замість бути нашими хлопами й орати нам землю, – працюють на своїх хлопських отаманів. – Правильно, – загули голоси. – Молодець, Кособудський. Влучив у саме око (З. Тулуб);

– Що ж, його [чай] з нарзану роблять, чи як? Бачура обернувся, наче його вкололи голкою .. Тепер Ковалів влучив у саму точку, вдарив дошкульно (М. Чабанівський);

Вціля́ти (влуча́ти, попада́ти) / вці́лити (влу́чити, попа́сти) в [са́ме] се́рце див. вціля́ти;

(2) [І] в сту́пі не влу́чиш (не втовче́ш, не спійма́єш, не потра́пиш) <�Сам чорт у сту́пі не влу́чить> кого – хто-небудь дуже хитрий, спритний, вміє вийти з будь-якої складної ситуації, і нікому не вдається довести його причетність до чогось.

Не тільки редактор “Правди”, а й усі народовці львівські держали себе в цій справі так, що, кажуть, і в ступі їх не спіймаєш (М. Драгоманов);

Тепер, за давністю літ, неможливо відшукати слід запропащеної рукописі [запропащеного рукопису], та й винуватців того запропащення теж у ступі не влучиш (Леся Українка);

– Мама сказали, що ти крутійка і що тебе сам чорт у ступі не влучить (О. Копиленко);

– Вас усіх з вашими витребеньками і в ступі не потрапиш, – сердито сказала Варвара Павлівна (В. Собко);

Не раз уже й Хома терпів через плутощі [плутні] шуряка... Він тобі з піску мотузку суче, а ти його в ступі не влучиш (Я. Гримайло);

– А тебе, шилохвостий, напевне, і в ступі не втовчеш, – косував на нього дід (М. Стельмах);

Володьку зачепи – на ходу вигадає сто пояснень, такого в ступі не влучиш (О. Гончар);

Попада́ти (влуча́ти, вража́ти) / попа́сти (влу́чити, вра́зити) на (в) [са́ме] болю́че (живе́, найболю́чіше і т. ін.) мі́сце див. попада́ти.