1. Словник української мови у 20 томах

вовцюга

ВОВЦЮ́ГА, и, ч., розм.

1. Збільш. до вовк 1.

Убіг вовцюга в безборонну кошару (О. Ковінька);

Одбивався він [кінь] од них і копитами, й зубами, та шкода – вовцюги повалили його, задавили й роздерли (М. Лукаш, пер. з тв. Д. Боккаччо);

* У порівн. З бур'янів, мов вовцюга, вискочив назустріч їй Василь (Панас Мирний).

2. перен., зневажл. Про людину, яка є супротивником, ворогом кому-небудь.

Вражене стовпище на мить притихло. Але тільки на мить. – .. Такого вовцюгу жаліти? Печіть, поки викаже всіх! – І знов штовхнули Романа, і він упав руками просто на жар... (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вовцюга — вовцю́га іменник чоловічого роду, істота зневажл. Орфографічний словник української мови
  2. вовцюга — -и, ч., зневажл. Збільш. до вовк 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вовцюга — див. вовк; жорстокий Словник синонімів Вусика
  4. вовцюга — ВОВЦЮ́ГА, и, ч., зневажл. Збільш. до вовк 1. Убіг вовцюга в безборонну кошару (Ковінька, Кутя.., 1960, 66); *У порівн. З бур’янів, мов вовцюга, вискочив назустріч їй Василь (Мирний, IV, 1955, 82). Словник української мови в 11 томах
  5. вовцюга — Вовцюга, -ги м. ув. отъ вовк. К. ЦН. 196. Словник української мови Грінченка