вогняний

ВОГНЯ́НИ́Й, я́на́, я́не́.

1. Прикм. до вого́нь 1, 6.

Так і розливається [блискавка] огняним морем (Ганна Барвінок);

Іноді хтось закурить: жевріє в нічній пітьмі вогняна цяточка, то розгораючись, то згасаючи під подувами вітру (А. Дімаров);

Стільки перестраждав [Успенський] за ці дні, особливо доки південна група не виприснула з вогняного кільця (П. Панч);

// Гарячий, пекучий.

Навіть коли ти [Сонце] палиш – охоче вливаю в себе вогняний напій і п'янію від нього (М. Коцюбинський);

І ти промовила мені: “У серці сльози вогняні” (Т. Масенко).

2. перен. Який має колір вогню, подібний до нього.

З квітки знялась вогняна птиця й пурхнула на дерево (І. Нечуй-Левицький);

Вогняним цвітом на вікні цвітуть мої красолі (Н. Забіла).

3. перен. Сповнений енергії; запальний, пристрасний.

Прибігає [хлопець], важко диха, Ледве встоїть на ногах... Закричав – і гнів палає В огняних його словах (О. Олесь);

Ростуть малята не косноязичними [недорікуватими]; А вогняними людьми на землі! (А. Малишко);

М. Лисенко дуже тонко відчував специфіку українського музичного фольклору, іскристу, вогняну пристрасть танців (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me