возівня
ВОЗІ́ВНЯ, ВОЗО́ВНЯ, і, ж.
Повітка для воза, саней і т. ін.
Трохи здригаючися з холоду, побіг [Демид] до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли (Б. Грінченко);
Побалакали й пішли в возовню оглядати екіпаж (І. Нечуй-Левицький);
Поки Оксен, ухопившись за голоблі, викочував з возівні воза, Свирид вивів жеребця, викинув услід збрую (А. Дімаров);
Возовня у нього з дахом та різьбленими стовпами. Легко вміщає два вози, троє саней (Ю. Хорунжий).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- возівня — возі́вня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- возівня — -і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- возівня — Возо́[і́]вня, -ні, -нею; -зо́[і́]вні, возо́вень Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- возівня — ВОЗІ́ВНЯ, і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін. Трохи здригаючися з холоду, побіг [Демид] до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли (Гр., II, 1963, 62); В тій хвилі від нашої возівні почувся дзвоник (Фр. Словник української мови в 11 томах