1. Словник української мови в 11 томах

возівня

ВОЗІ́ВНЯ, і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін.

Трохи здригаючися з холоду, побіг [Демид] до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли (Гр., II, 1963, 62);

В тій хвилі від нашої возівні почувся дзвоник (Фр., IV, 1950, 363);

Поки Оксен, ухопившись за голоблі, викочував з возівні воза, Свирид вивів жеребця, викинув услід збрую (Дім., І будуть люди, 1964, 85).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. возівня — возі́вня іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. возівня — -і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. возівня — ВОЗІ́ВНЯ, ВОЗО́ВНЯ, і, ж. Повітка для воза, саней і т. ін. Трохи здригаючися з холоду, побіг [Демид] до возівні, витяг плуга і запріг удвох з погоничем воли (Б. Грінченко); Побалакали й пішли в возовню оглядати екіпаж (І. Словник української мови у 20 томах
  4. возівня — Возо́[і́]вня, -ні, -нею; -зо́[і́]вні, возо́вень Правописний словник Голоскевича (1929 р.)