1. Словник української мови у 20 томах

ворожити

ВОРОЖИ́ТИ, ожу́, о́жиш, недок.

1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах, воску і т. ін.; пророкувати що-небудь.

Нехай не знайдеться між тобою такий, .. хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (І. Котляревський);

І ворожка ворожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги З воску виливала (Т. Шевченко);

Графові тієї ночі приснився страшний сон і він відразу ж після сніданку сів сам собі ворожити на картах (О. Донченко);

І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт (Л. Костенко).

2. Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких має вплив на людину, природу і т. ін.; чарувати.

Мабуть, ворожила [Мелашка] над нею або що-небудь таке зробила, що як з води витягла нашу Оксану?.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

Нам так треба ворожити над тим добрим зіллям, що виведе нас із безхліб'я! (М. Стельмах);

Бородань, підперезавшись, поправив намисто на грудях циганки: навчиш гадати, замовляти кров, ворожити, вишіптувати бешиху (Є. Пашковський).

3. біля (коло) кого – чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь.

Коней покрали, а нічліжники бачили, що такі-то коло тих коней ворожили (Номис);

Мотор здригався від залізних конвульсій, штовхав уперед човна, чадив перегаром бензину й масла, Іван Миколайович щось там ворожив біля нього (П. Загребельний).

◇ Ба́ба (ба́бка, бабу́ся) [ще] на́двоє ворожи́ла (гада́ла) див. ба́ба¹;

(1) Ворожи́ти на пелюстка́х рома́шки – робити безпідставні, нічим не обґрунтовані здогади.

Ми, слідчі, не можемо ворожити на пелюстках ромашки. У нас є факти, свідчення, докази, і на них доводиться будувати обвинувачення (В. Дарда).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ворожити — ворожи́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. ворожити — Ворожи́ти. Заповідати, пророкувати, провіщати. [Кн. Ліхтенштайн] уважає шляхту яко природно уродженого заступника прав народних, а ворожить, що в недалекім часі лівиця втратить до 24 мандатів (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. ворожити — Чаклувати, чарувати, відьмувати; (на картах) розкладати що; П. казати <�вгадувати> наперед, пророкувати; (біля чого) Ж. поратися. Словник синонімів Караванського
  4. ворожити — -ожу, -ожиш, недок. 1》 Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; пророкувати що-небудь. 2》 Уживати слова, застосовувати прийоми, чародійна сила яких нібито має вплинути на людину, природу і т. ін.; чарувати. 3》 біля (коло) кого – чого, перен., жарт. Поратися біля кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. ворожити — Біг пес через попів овес, і як не шкодило псові й вівсові, так не буде шкодити й попові. Так ворожила ворожка хворому священикові, що його дусила в горлі гуля. Та коли священик замахнувсь рукою ударити ворожку, від наглого руху ґуля пукла. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. ворожити — див. баритися Словник синонімів Вусика
  7. ворожити — ба́ба (ще) на́двоє ворожи́ла (гада́ла). Невідомо, чи відбудеться, здійсниться щось, чи ні; побачимо. Убогий помовчав трохи та й каже: — Хіба убогому і на світі не жити? Е, ні, це ще надвоє баба ворожила (Укр.. казки, легенди..). Фразеологічний словник української мови
  8. ворожити — ВОРОЖИ́ТИ (вгадувати що-небудь на картах, воску, по долоні і т. ін.), ГАДА́ТИ заст.; ЗАГА́ДУВАТИ (намагатися знайти відповідь за якимись прикметами). — Коли я була маленькою, то до нас зайшла ворожка-циганка і ворожила мені, що я буду щаслива (В. Словник синонімів української мови
  9. ворожити — Ворожи́ти, -рожу́, -ро́жиш, -ро́жать Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. ворожити — ВОРОЖИ́ТИ, ожу́, о́жиш, недок. 1. Вгадувати майбутнє чи минуле на картах і т. ін.; . пророкувати що-небудь. Сей на руках знав ворожити, Кому знав скілько віку жити, Та не собі він був пророк (Котл. Словник української мови в 11 томах
  11. ворожити — Ворожити, -жу, -жиш гл. 1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233. 2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831. Словник української мови Грінченка