відкликати

ВІДКЛИ́КАТИ див. відклика́ти.

ВІДКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, діал. ВІДКЛИ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. кого. Кличучи, звертаючись до когось, просити відійти куди-небудь.

Багіров відкликає Ясногорську вбік і, блискаючи темними іскрами косих очиць, говорить із зворушливою таємничістю (О. Гончар);

Дядько Тарас раптом одкликав тьотю Мотю, по секрету їй: – А ти роззуй очі та прочитай ось це (М. Куліш);

Роман Петрович .. закружляв навколо, вигадуючи якийсь привід, щоб відкликати дівчину, та нічого путящого в голову не лізло (В. Козаченко).

2. кого, що. Змушувати, спонукати когось покидати місце призначення, припиняти виконання певних обов'язків.

– Командування я передаю контр-адміралу Багрову. Мене відкликає Ставка на інший фронт, – твердо і ясно вимовив командуючий (В. Кучер);

Верховна Рада України обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх (з мови документів);

Геодезичну експедицію з порогів терміново одкликали й послали до села Верхатова на Ангарі (М. Трублаїні);

// що. Скасовувати попередньо дане розпорядження, наказ, зізнання і т. ін.

– Я відкликаю свою пропозицію, – озвався Жих. – Але не тільки тому, що вона не має підтримки серед більшості братів та сестер (О. Авраменко);

– Пощо? – спитала мати. – Оправдати твою матір? Залиши це. Я свого слова не відкличу (О. Кобилянська);

Ані Іскра, ні Кочубей білого не назвуть чорним і зізнань своїх не відкличуть (Б. Лепкий);

Мати і батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення (з мови документів).

3. що, діал. Повертати до попереднього стану.

– Пану смерть твоя не вчинить пільги, А твоє життя пропало марно. Схаменись, дівчино необачна, Відійди, ще можеш все відкликать (І. Франко).

4. діал. Те саме, що відклика́тися 1.

– Ти що там, хлопче? – спитав я, усміхаючись, і доторкнувся капелюха. – Я дивлюсь на світ і їм груші! – відкликнув дзвінко-весело (О. Кобилянська).