відомщений

ВІДО́МЩЕНИЙ, ВІДІ́МЩЕНИЙ, а, е, рідко.

Дієпр. пас. до відомсти́ти.

– То кров моя не остигає, Не відомщена до кінця (А. Малишко);

Смерть рідних залишиться не відомщеною, бо, крім нього, нікому буде відомстити (В. Малик);

– А ваші діти? Кров ваша, серце ваше, життя ваше? Чому ж не відомщені досі? (П. Загребельний);

// відо́мщено, безос. пред.

Хотіла відомстити тобою за своє рабство і неволю довічну, а відомщено мені (П. Загребельний).