відчужений

ВІДЧУ́ЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до відчу́жити.

Встає [Панса] відчужений дивним екстатичним виразом її слів (Леся Українка);

Замислений, відчужений від усього, сидить він у своїй кімнаті (О. Іваненко);

Вітчизняні ЗМІ на початку 90-х років минулого століття були схильні до селекції, внаслідок якої найбільш мислячі журналісти були відчужені від інформаційного процесу (з публіц. літ.);

Відчужене майно;

// відчу́жено, безос. пред.

Тільки землі, за оцінкою столичної прокуратури, за попередні п'ять років було незаконно відчужено понад три тисячі гектарів (із журн.);

Найбільше непокоїть монополіста той факт, що за найбільш несприятливого для нього розвитку ситуації газотранспортні системи країн-учасниць буде примусово відчужено відповідно до національного законодавства кожної окремої держави (з газ.).

2. у знач. прикм. Який виражає байдужість, холодність до когось.

“Чекіст” поводиться нормально. Лиш дуже понурий і трохи відчужений, бо ж відомо, як в камерах ставляться до колишніх слідчих та взагалі працівників НКВД [НКВС] або тюрми (І. Багряний);

Сів [Трохим] на табурет, повернувся до Насті спиною, зліг рукою на край столика та так і застиг в тій ото відчуженій нашорошеній позі (І. Рябокляч);

Наступної хвилини голос Прокопа знову був відчужений і холодний, як і на початку їхньої розмови (М. Руденко).