віночок

ВІНО́ЧОК, чка, ч.

1. Зменш.-пестл. до віно́к.

Рвуть зілля дівчата, Віночки плетуть (С. Руданський);

Новенька селянська хата з білими стінами, з ясними вікнами, .. у віночку розлогих верб та яблунь (І. Франко);

А от же й найбідніші з дівчат стали носити віночки з стрічок (Грицько Григоренко);

Та на цвинтарі вашім нерушена зостала могилка свіжа, на котрій віночок з квіток (Н. Королева);

З них [ліричних пісень] можна скласти цілі вінки і віночки, пройняті веселкою настроїв, тонів і півтонів, одвертої і суворої мови життя (Т. Масенко);

* Образно. Христина враз опускає донизу чорні віночки вій (М. Стельмах);

Мучене чоло його ти [музо] закрасиш Правди віночком (Панас Мирний);

* У порівн. Як рутяний віночок, вився їх [жниць] голосочок (Б. Лепкий);

// у знач. присл. віно́чком.

Дівчино, дівчино, Сонцем заквітчана, Коси віночком По давньому звичаю (П. Дорошко).

2. рідко. Те саме, що віне́ць 3.

В мене віночок з чистого золота, 3 перлів дрібних та коралю (Леся Українка).

3. Частина квітки, що складається з окремих або зрослих пелюсток.

Квітки повитиці польової на коротких квітконіжках .. Віночок дзвоникуватий, пелюстки його загострені (з навч. літ.);

* У порівн. Вода позволяла [дозволяла] дивитися на її ноги, такі бліді, як віночок нарциса (М. Коцюбинський).

4. Те саме, що ві́нця.

З середини IX ст. на цих поселеннях поширюються клеймовані амфори з віночком у вигляді “відкладного комірця” (з наук. літ.).

◇ (1) Як у віно́чку (у вінку́) – дуже гарно, чисто, охайно.

– Гарно, як у віночку. Двоє дзеркал аж під стелю між двома вікнами! (І. Нечуй-Левицький);

[Текля:] Ви не думайте, що я яка-небудь нетіпаха, ви ж мене знаєте. То тільки інший день невправка буває... А так то в мене в хаті завжди як у віночку (О. Левада);

– В хаті було як у вінку (О. Гончар).