віщунка
ВІЩУ́НКА, и, ж.
Жін. до віщу́н.
[Деїфоб:] Ти хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно, не вгадаєш (Леся Українка);
Віщунка розкинула карти й наказала не втрачати надії (з газ.);
Дивна віщунка повідомила Олександру II, що він загине від руки “безбожника” (з газ.);
Хто може вихвалити гідно Дня віщунку, золоту зірницю До схід сонця в пурпуровім блиску? (І. Франко);
* У порівн. Впізнавала тебе в пеpехожих, випускала pядки – як віщунка з вогню голуби! (О. Забужко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- віщунка — віщу́нка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- віщунка — -и, заст., поет. Жін. до віщун. Великий тлумачний словник сучасної мови
- віщунка — ВІЩУ́НКА, и, ж., заст., поет. Жін. до віщу́н. [Деїфоб:] Ти хоч і віщунка, та сама своєї долі, видно не вгадаєш (Л. Укр., II, 1951, 280); Хто може вихвалити гідно Дня віщунку, золоту зірницю До схід сонця в пурпуровім блиску? (Фр., XII, 1953, 324). Словник української мови в 11 томах