гаття

ГАТТЯ́.

1. виг. Окрик, яким підганяють коней.

– Вйо! Гаття! Парубчаки скочили на передок, і колеса торохкотять вузькими вуличками старого міста (Б. Антоненко-Давидович);

// Уживається як наказ рушати, рухатися вперед.

Ганя .. залізла на кобилу і, вчепившись обома руками за гриву, завмерла .. – Ну, гаття, – сказав Білоколос (Є. Гуцало).

2. виг. Окрик, яким завертають коней праворуч.

Вже п'яний Дзизь ведмежу губу кривить, все поводи натягує: – Гаття! – А там в степу... а там в степу, як привид, стоять оті ворота в небуття (Л. Костенко).

3. присл. У правий бік; праворуч.

Буланий і сам добре знає дорогу на поле, проте, щоб показати, що я ж таки ним правую, я і сюди його смичу, і туди – і соб, і гаття (М. Олійник).