геть

ГЕТЬ¹, присл.

1. Куди-небудь у невизначеному напрямку, на віддаль.

Дрозд фуркнув і полетів собі геть (І. Франко);

Затишіло синє море, Розпрозорилось прозоре, Щуки прудко геть пливуть (Л. Первомайський);

// Від якого-небудь місця, за межі чогось.

Ми вирвали дві квітки на спомин та й подались швидше .. геть з тії кріпості (Леся Українка);

По закінченні дуета Коловратський подякував .. і гукнув до своєї орави виходити з дому геть (Ю. Смолич);

Вона [сестра Миколи] хотiла ще щось добрехати, та я рушив геть (Р. Андріяшик).

2. На велику відстань; далеко.

Ти, сестро Феба молодая! Мене ти в пелену взяла І геть у поле однесла (Т. Шевченко);

Тарас ударив по коневі і в гніві помчав геть, а за ним увесь полк (О. Довженко).

3. у знач. дуже, значно.

От уже й Масниця. Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну (Панас Мирний);

Та ще й те додавало Даринці сили, що вже геть більше, як половину дороги проїхано (І. Вирган).

4. у знач. скрізь.

А верби геть понад ставом Тихесенько собі купають Зелені віти... (Т. Шевченко);

Ой, коли б з тісної хати Повставали ви, чубаті, Та зирнули геть навколо, – В вас би серце похололо (М. Старицький).

Геть усе́ (весь) див. весь¹.

○ (1) Аж геть, у знач. присл. – дуже далеко.

І співає, і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Марко Вовчок);

Ходiм аж геть туди, за отой садок, щоб сховатися вiд цього жовтяка (В. Винниченко).

ГЕТЬ², виг.

1. Уживається як наказ відійти від кого-, чого-небудь, покинути, залишити кого-, що-небудь.

– Геть, одчепись! – крикнула Лукина й глянула Уласові просто в вічі (І. Нечуй-Левицький);

[Одарка:] Брешеш!.. Геть з моїх очей, а то битиму! (Панас Мирний);

– Геть, не заважай мені, – гукає Маковей сусідові-зв'язківцеві (О. Гончар).

2. Уживається як наказ віддалити, забрати, вигнати і т. ін. кого-небудь.

Почав її словами картати, а дитиночка на руках так і пручається – кричить. Пан іще гірше розгнівався: – Геть ту дитину! – гукнув, – геть! (Марко Вовчок);

Тоді промовляють .. панянки: – Геть Ларька, геть з покоїв! Од його горілкою тхне (С. Васильченко).

3. Уживається у знач. не треба, не потрібний, щоб не було (частіше в закликах).

[Сапфо:] Геть анемони й фіалки! Дай мені квітку з гранати! (Леся Українка);

Яскраві барви, повні тони! Нюанси пріч і геть півтони! (М. Рильський).

ГЕТЬ³, част. підсил.

1. Уживається у знач. зовсім, цілком, увесь.

Сонце вже геть було нахилилося до заходу (І. Франко);

Неголений, стомлений, геть пропахлий тютюном, був Гапій трохи схожий на Киселя (І. Муратов);

А клуню вже всю геть обійняло полум'ям (А. Головко).

2. Уживається у знач. аж, далеко.

Шубовсть [Катерина] в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло (Т. Шевченко);

Прокричали другі півні. Коли геть за північ почувся здалека тупіт, гомін (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

геть

Значення в інших словниках