1. Словник української мови у 20 томах

годинникар

ГОДИННИКА́Р, я́, ч.

Фахівець, який виготовляє годинники; майстер, що їх ремонтує.

Любив оповідати [Чемеринський] давні цехові історії. Про годинникаря, що зробив для свойого [свого] міста премудрий годинник (І. Франко);

Він розшукав годинникаря, – його майстерня якраз на базарі (Б. Харчук);

Я вдарив кулаком по прилавку і розбив свій годинник.., загарчав і побіг... до годинникаря (А. Крижанівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. годинникар — годинника́р іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. годинникар — -я, ч. Робітник, який виготовляє, і майстер, що ремонтує годинники. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. годинникар — Годинника́р, -ря́; -карі́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. годинникар — ГОДИННИКА́Р, я́, ч. Робітник, який виготовляє, і майстер, що ремонтує годинники. Любив оповідати [Чемеринський] давні цехові історії. Про годинникаря, що зробив для свойого [свого] міста премудрий годинник (Фр. Словник української мови в 11 томах