годитися

ГОДИ́ТИСЯ¹, джу́ся, ди́шся, недок.

Бути на що-небудь, для чого-небудь придатним; задовольняти певні вимоги.

Погане, дурне, ледащо не годиться ні на що! (прислів'я);

– Куди воно жінка сама без мужика годиться (А. Головко);

// безос., з інфін. Уживається в знач. доречно, доцільно, варто.

– Весілля одкладати на довгий час зовсім не годиться (І. Нечуй-Левицький);

[Журейко:] Раніш ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті (І. Кочерга);

// безос. Такий звичай, так прийнято.

Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала, бо вже Марусі не годилося з посаду уставати (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Митрохван:] Правда, що кажуть, нібибто [нібито] воно так і годиться за куму брати ту, котру першу зустрінеш (М. Кропивницький);

Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (О. Іваненко).

(1) Ніку́ди не годи́ться (не го́дний):

а) не здатний ні на що.

– Стара вже баба в тебе, дитино, стара. Нікуди не годиться, дочко. Спина болить (А. Головко);

б) не такий як треба, поганий, нікудишній.

Вона [драма] нікуди не годна (Панас Мирний).

○ (2) Як годи́ться, у знач. присл. – як повинно бути, як належить, як слід.

От кум прийшов, посіли, як годиться (Л. Глібов);

Данило Мармура .. намірявся було жартувати, як годиться в сватах (С. Чорнобривець).

◇ (3) Для годи́ться – заради пристойності, для порядку, як водиться.

Не мав [Іван] до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром. Не з злості, а для годиться, коли люди звели (М. Коцюбинський);

Було б шануватися, моя замороко, хоч для годиться, про людське око (Л. Костенко);

(4) Годи́тися у батьки́ (у діди́, у матері́ і т. ін.) кому – бути набагато старшим від кого-небудь.

Заважала [Наталці] дівоча соромливість перед людиною, що годилася б їй у батьки (С. Добровольський);

Василько побачив його, біжить із криком “тату”, а він, виходить, в діди йому годиться (М. Стельмах);

(5) Годи́тися у сини́ (у до́чки, в ону́ки і т. ін.) кому – бути набагато молодшим від кого-небудь.

Юрія, який годився б у сини своєму вчителеві, по сільському звичаю він називав на “ти” (М. Томчаній);

(6) [І] в підме́тки ([і] на ла́тку) не годи́тися кому – своїми якостями, властивостями бути значно гіршим від кого-небудь.

Що ж сестра Юліана?.. Та ви їй... на латку не годитесь! (Панас Мирний);

– Твій Безрукий і ти разом з ним Павлюкові в підметки не годитеся... – знизала плечима Таня (О. Копиленко);

– Хіба тутешні цигани вихоплять десь таке щастя на чотирьох ногах [коня]?.. – Може, й так, може, наші цигани вашим і в підметки не годяться (М. Стельмах);

До війни не було кращого співака в селі. Навіть Михей Кожухар не годився йому в підметки (М. Зарудний).

ГОДИ́ТИСЯ², джу́ся, ди́шся, недок., діал.

1. на що, у чому і без дод. Давати згоду, погоджуватися з чиєю-небудь думкою, поділяти чийсь погляд.

– Ми вам [селянам] будемо казати одного за другим, із тих, що тут зголошено, а ви голосуйте, чи годитеся, чи ні (І. Франко);

Я якось не зрозумів того місця, де Ви пишете, що не можете порозумітися з Мирним в справі видання його повісті: чи автор не годиться з Вами в дечому, чи Ви не маєте з ним зносин? (М. Коцюбинський);

З Романом не могла [Стефанія] наговоритися, головно про жіночу справу. Роман зовсім годився на її думки, а вона на його (О. Маковей);

// з чим, у чому. Відповідати чому-небудь, узгоджуватися з чимсь.

Оповідачі часто один за одного нічого не знали, оповідання ж їх у найменших навіть дрібницях годилися (Л. Мартович);

Писав пан кореспондент, .. мало журячись тим, чи його опис дуже годився з дійсними подробицями (М. Грушевський).

2. Приходити до згоди, миритися.

Як же нам тепер годитись, А чи битись, чи миритись? (І. Манжура);

Обі сестри ніколи не годились з собою, а від часу, як найстарша віддалась, відчужились ще більше (О. Кобилянська).