годитися

ВА́РТО присудк. сл. (про доцільність, доречність якоїсь дії тощо), ВАРТ, ДОРЕ́ЧНО, ДОЦІ́ЛЬНО, ЛИ́ЧИТЬ, ГОДИ́ТЬСЯ, НЕ ВА́ДИТЬ, НЕ ЗАВА́ДИТЬ, ГО́ЖЕ, НЕ ЗА́ЙВО (НЕ ЗА́ЙВЕ), НЕ ЗАЙВИНА́, НЕ ШКО́ДИТЬ. Варто б помістити у Віснику його (Рильського) портрет і хоч коротку біографію (М. Коцюбинський); — Воля, бач, дорога річ, за неї варт дорого заплатить, — сказав перевожчик і привів їх (бурлаків) до попа (І. Нечуй-Левицький); Доречно буде розповісти історію Кортелісів — одного з сіл на Волині (з газети); Кінофільми доцільно використовувати як під час викладу нового матеріалу, так і на повторювально-узагальнюючих уроках (з журналу); У дорозі ж ридати не личить (Т. Масенко); Я сміло всім кажу, що.. темному народу просвітиться годиться (В. Самійленко); Часом не завадить І давніше пригадати (Леся Українка); Любої пари не знайшов, а побратись абияк не гоже (Марко Вовчок); Не зайво також розповісти учням і про хімічний склад чавуну (з посібника); Не зайвина перевірити ще раз (сівалку) (з газети); А ви записуйте, не шкодить такую річ і записать, Бо се не казка, а билиця, Або бувальщина, сказать (Т. Шевченко). — Пор. ба́жано, тре́ба.

I. ГОДИ́ТИСЯ (задовольняючи певні вимоги, бути придатним для чого-небудь), ПРИДАВА́ТИСЯ, ПІДХО́ДИТИ. — Благословен, хто викопав криницю! — У східних так говориться племен, Але й для західних воно годиться (М. Рильський); — В горах росте залізо, що придасться на сокиру (А. Кримський); — Хороша тема... Актуальна... — сказав редактор. — Нам ця тема підходить (О. Ковінька).

ЗНАДОБИ́ТИСЯ (виявитися, стати придатним, необхідним), ЗГОДИ́ТИСЯ, ПРИГОДИ́ТИСЯ, ПРИДА́ТИСЯ, ПІДІЙТИ́, ЗДА́ТИСЯ розм. В ті дні Марія ще не знала, як знадобиться їй потім стрілецька справа (В. Кучер); Що взяв за юних літ, на старості згодиться: Наука, звичаї, традиції міцні... (переклад М. Рильського); — Ви заходьте, Іване.. У нас при газеті є гурток робітничої самоосвіти, там ви ой ще як пригодилися б (П. Колесник); От коли придалася Юрчикові викохана силонька! (Г. Хоткевич); Коли їла (Маланка) яблуко, обережно вибирала зернятка і сушила на вікні. Воно здасться (М. Коцюбинський). — Пор. I. 1. годи́тися.

ПАСУВА́ТИ (відповідати кому-, чому-небудь за певними ознаками; відповідати певним традиціям), ГОДИ́ТИСЯ, ПІДХО́ДИТИ, ПРИСТАВА́ТИ, ВИПАДА́ТИ, ПРИПАДА́ТИ, ПОДОБА́ТИ, ЛИ́ЧИТИ, ЛИЦЮВА́ТИ діал. Мамина правда, що не пасує в будній день парадувати в шовковій хустині (Ірина Вільде); Кров людська — не водиця — Проливати не годиться (прислів'я); До далеких звуків пісні так підходила ця проста, злита з природою бесідка (Г. Хоткевич); Не схотів Василько їздити на волах.., бо, видно, тепер людям вже не пристає погейкувати на воли (М. Стельмах); (Неофіт-раб (до старого раба):) І вдома так само при однім столі їсте (з патрицієм)? (Старий раб:) Ні, брате, се б зовсім не випадало. (Неофіт-раб:) Чому? (Старий раб:) Бо так не личить... не подоба... (Леся Українка); Не припадає, як свині сідло (прислів'я); Її рум'яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до.. жалоби (І. Франко).

ПОГО́ДЖУВАТИСЯ з ким (бути згодним з кимсь; схвалювати чиїсь думки, вчинки і виявляти це зовні), ГОДИ́ТИСЯ, ЗГО́ДЖУВАТИСЯ, ВТОРУВА́ТИ кому, ПРИТА́КУВАТИ кому, ПІДТА́КУВАТИ кому, ПОТАКА́ТИ (ПОТА́КУВАТИ) кому, розм., ПІДДА́КУВАТИ кому, розм., ДА́КАТИ без додатка, розм., ПІДСПІ́ВУВАТИ кому, розм., ПРИСТАВА́ТИ до кого, на що, розм. — Док.: пого́дитися, зго́дитися, прита́кнути, підта́кнути, потакну́ти, підда́кнути, да́кнути, підспіва́ти, приста́ти. Здавалося, вірили (селяни) в усе, що він говорив, і погоджувались, і підтакували (А. Головко); На ті ж гадки, що виражені в Вашому листі, я трохи годжуся, трохи ні (Леся Українка); Кивав (завгосп) головою, згоджувався, притакував Кадукові, готовий був усе зробити, аби тільки інженер не глузував з його черева... (Д. Бедзик); Староста кричав, а далі, видячи, що й баби зачали вторувати Олексі, замовк, сів на бричку і, сплюнувши, велів поганяти на друге село (І. Франко); Йому не можна ні заперечувати, ні потакати, бо він все одно причепиться як не до одного, то до другого (Григорій Тютюнник); Сагайдак почав неквапливо викладати свій план. Гавриленко уважно слухав його, зрідка потакуючи (С. Добровольський); — Людині по-людському слід жити. — Аякже, аякже, — піддакую, щоб не гнівити вже його (М. Коцюбинський); — Н-да! — дакнули колгоспники. — Місточок слід би полагодити (Остап Вишня); Навіть Ходжієв, який у всьому підспівував баєві, змушений був замовкнути (О. Донченко); Остигло Горпині у свекра жити, стала вона просити, щоб її одпустили, тільки свекор не приставав на те (Грицько Григоренко). — Пор. схва́лювати.

МИРИ́ТИСЯ (припиняти сварки, суперечки, ворожнечу з кимсь), ПРИМИРЯ́ТИСЯ, ПРИМИ́РЮВАТИСЯ, ЗАМИРЯ́ТИСЯ, ЗМИРЯ́ТИСЯ, ПЕРЕПРО́ШУВАТИСЯ розм. (налагоджувати мирні взаємостосунки, укладати мир); ГОДИ́ТИСЯ розм., ПОГОДЖА́ТИСЯ розм., ЗГО́ДЖУВАТИСЯ, ЗГОДЖА́ТИСЯ розм. (приходити до згоди). — Док.: помири́тися, примири́тися, замири́тися, змири́тися, перепроси́тися, пого́дитися, зго́дитися. З Масею Петрусь тричі на день сваривсь, та тричі на день і миривсь (А. Кримський); Катерина, яка на кожному кроці шукала нагоди примиритись з сестрою, запобігливо поступилась Нелі своїм місцем (Ірина Вільде); -. За останнє півсторіччя перси разів з двадцять замирялися, а потім знов розпочинали війну (З. Тулуб); (Сербин:) Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились (С. Васильченко); — Прийшов я, мамо... перепроситися... Простіть мені, не гнівайтесь уже на мене... (Панас Мирний); Як посварилися, так і досі не хотять годитися (Словник Б. Грінченка); Так пробуде (в опришка гуцул) якийсь час, доки там роди посварені якось не погодяться (І. Франко); Невістки якось між собою добренько згоджаються, а се в нас рідко буває, щоб мирились (Ганна Барвінок).