годитися

ГОДИ́ТИСЯ¹, джу́ся, ди́шся, недок. Бути на що-небудь, для чого-небудь придатним; задовольняти певні вимоги.

Погане, дурне, ледащо не годиться ні на що! (Укр., присл.., 1955, 231);

— Куди воно жінка сама без мужика годиться (Головко, I, 1957, 98);

Деякі сусіди.. говорили: — Що ж, дівчині дев’ятий іде — в няньки годиться (Крот., Сини.., 1948, 25);

// безос. Уживається у знач. доречно, доцільно, слід, варто.

— Весілля одкладати на довгий час зовсім не годиться (Н.-Лев., III, 1956, 59);

[Журейко:] Раніш ніж храми будувать святі, Годиться правду ствердити в житті (Коч., III, 1956, 43);

// Такий звичай, так прийнято.

Батько сів біля зятя, а мати, звісно, поралась, сама і страву на стіл подавала. бо вже Марусі не годилося з посаду уставати (Кв.-Осн., II, 1956, 73);

[Митрохван:] Правда, що кажуть, нібибто [нібито] воно так і годиться за куму брати ту, котру першу зустрінеш (Кроп., II, 1958, 157);

Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 27).

◊ В батьки́ (сини́, матері́ і т. ін.) годи́ться хто кому — про велику різницю в віці (набагато старший або набагато молодший хто-небудь від когось).

Юрія, який годився б у сини своєму вчителеві, по сільському звичаю він [Микола] називав на «ти» (Томч., Готель.., 1960, 255);

Василько побачив його, біжить із криком «тату», а він.. в діди йому годиться… (Стельмах, І, 1962, 403);

Для годи́ться — для порядку, заради пристойності; про людське око.

Не мав [Іван] до Палагни жалю, навіть кривди не чув у серці, хоч бився за неї з Юром. Не з злості, а для годиться, коли люди звели (Коцюб., II, 1955, 343);

— Може, додому… — нагадує дівчина для годиться, бо їй самій не хочеться звідси йти (Шиян, Гроза.., 1956, 448);

Як годи́ться — як належить, як слід, як личить.

От кум прийшов, посіли, як годиться (Гл., Вибр., 1957, 26);

Данило Мармура, трохи знаючи веселу вдачу Устини, намірявся було жартувати, як годиться в сватах (Чорн., Визвол. земля, 1950, 207).

ГОДИ́ТИСЯ², годжу́ся, го́дишся, недок.

1. Давати згоду, погоджуватися з чиєю-небудь думкою, поділяти чийсь погляд.

— Ми вам [селянам] будемо казати одного за другим,.. а ви голосуйте, чи годитеся, чи ні (Фр., VIII, 1952, 15);

Я якось не зрозумів того місця, де Ви пишете, що не можете порозумітися з Мирним в справі видання його повісті: чи автор не годиться з Вами в дечому, чи Ви не маєте з ним зносин? (Коцюб., III, 1956, 213);

Романом не могла [Стефанія] наговоритися, головно про жіночу справу. Роман зовсім годився на її думки, а вона на його (Мак., Вибр., 1954, 171).

2. Приходити до згоди, миритися.

Як посварилися, так і досі не хотять годитися (Сл. Гр.);

Як же нам тепер годитись, А чи битись, чи миритись? (Манж., Тв., 1955, 175).