годний

ГІ́ДНИЙ (який заслуговує чого-небудь), ДОСТО́ЙНИЙ, ВА́РТИЙ (ВАРТ), СТІ́ЙНИЙ, ГО́ДНИЙ (ГО́ДЕН) розм., ВА́РТНИЙ діал. Народе мій, Яких пісень ти гідний, Якої слави гідний на землі (М. Гірник); — Виліпіть нашу Мілю такою, щоб всі на неї задивлялися, — вимагали колгоспниці. — Вона того достойна (О. Гончар); Гідна країна, здавен ушанована захватом щирим, Варта уваги мандрівників, подиву та милування (М. Зеров); Де праця наша стійна та тривка, Любов до краю щира та палка? (П. Грабовський); — Сліз твоїх вона не годна (Марко Вовчок); — Треба вибрати собі жінку з роду, вартного князів Вишневецьких (І. Нечуй-Левицький).

ЗДА́ТНИЙ (ЗДА́ТЕН) (який може, уміє робити, виконувати що-небудь), СПРОМО́ЖНИЙ, ПРИДА́ТНИЙ, ЗУГА́РНИЙ розм., СПОСІ́БНИЙ (СПОСО́БНИЙ) розм., ГО́ДНИЙ (ГО́ДЕН) перев. з не, розм., СУДНИ́Й діал., ЗДА́ЛИЙ діал. Це буває: чоловік здатний на героїчний вчинок у бою, а складного завдання сам розв'язати не може (Ю. Смолич); Мені здається, що він спроможний і чуже горе відчути (Ірина Вільде); Спустив (Славко) голову вдолину і роздумував, який він ні до чого не придатний на світі (Лесь Мартович); — Чи зугарна ж ти робити яку роботу: золотом шити, шовком ткати, перлами вишивати? (І. Нечуй-Левицький); Річенко увесь піднявся; огнем горіло його обличчя, і на все був він тепер спосібний (Г. Хоткевич); Йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Ю. Смолич); (Селянин:) Чи ви судні хоч борозну рівно прогнати, або снопка на воза скласти? (Леся Українка). — Пор. 1. схи́льний.