гордий

ГО́РДИЙ, а, е.

1. Сповнений особистої гідності, самоповаги.

[Сербин:] Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились; ти знаєш козацьку вдачу – гордий народ! (С. Васильченко);

Бачив лиш, як дівчина ходила по хаті, мов пливла, ставна та горда і заразом насмішкувата... (І. Багряний);

Гордий і волелюбний, він нагадував сокола, що, вирвавшись з тісної клітки на простір, розправляє свої потужні крила на всю широчінь (А. Шиян);

// Який виражає особисту гідність, самоповагу.

Між усіма бурлаками визначався Микола своїм зростом, своїм рівним станом і гордим сміливим поглядом (І. Нечуй-Левицький);

В гордій позі з електропилою в руці стоїть Василь Букачук (М. Стельмах).

2. ким, чим, від чого, за кого, за що і без дод. Який відчуває задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь тощо.

Вона була горда, що чоловік не грає в карти, і всім хвалилась (М. Коцюбинський);

Оришка оповідала, горда з такої ученості свого Пилипка (Г. Хоткевич);

Він був гордий за свою матір (О. Донченко);

У обох дідів сини чи онуки військові .. Вони горді своїми синами (О. Довженко).

3. перен. Сповнений високого смислу; піднесений.

Морозом очі окує, А думи гордії розвіє, Як ту сніжину по степу! (Т. Шевченко);

Андрій з Болохова держав у лівій жмені стяг, розшитий тризубом, гордий скарб держави, золотий і голубий, як зоря серед неба (К. Гриневичева).

4. Який надмірно високої думки про себе і зневажливо, зверхньо ставиться до інших; пихатий.

Пани такі якісь сердиті, а горді – аж надимаються (Марко Вовчок);

Така собі проста Докія Петрівна, з людьми не горда і з дітьми лагідна (А. Головко);

* Образно. Неприступний, гордий університет вдруге зачинив перед Сергієм свої високі двері (О. Гуреїв);

Людині належить жити життям нехитрим, простим, мирним, а не гордим, пихатим, злим (з рел.-церк. літ.);

// у знач. ім. го́рдий, дого, ч. Той, хто має про себе надмірно високу думку і зневажливо, зверхньо ставиться до інших.

Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (Біблія. Пер. І. Огієнка).