гудець

ГУДЕ́ЦЬ¹, дця́, ч., заст.

Музикант, який грає на гуслях або гудку (див. гудо́к²).

Коли почнуть грати скоморохи, гудці і перегудниці, люди, перервавши плач, починають скакати, танцювати і в долоні бити (О. Воропай);

І гудець по струнах вдарив! Наче вітер у негоду, Загула невпинна пісня – Пісня вільного народу (М. Вороний);

Як сольний інструмент гудець широко використовувався в музичній практиці скоморохів Київської Русі (з навч. літ.).

ГУДЕ́ЦЬ² дця́, ч.

Той, хто гуде (у 2 знач.), подаючи сигнал.

Птичі пісні сколихнули нараз дерева від приземка до верховіття, здавалося, тисяча сопілок, притулених до уст невидимих гудців, щебече насипом, щебече (К. Гриневичева);

Два гудці, тримаючи довгі труби, давали не сигнал до відступу, а клич до бою, врочистий і дзвінкий клич (І. Білик).