1. Словник української мови у 20 томах

державник

ДЕРЖА́ВНИК, а, ч.

1. Політик, який працює на зміцнення держави, на утвердження її суверенітету.

Мудрий державник, Перікл, золотим віком обдарував Атени [Афіни], а кожем'яка [кожум'яка] Клеон зневажав його (Б. Лепкий).

2. Прихильник створення та утвердження самостійної держави.

Першим серед українських енциклопедистів, засновників ліберально-демократичної думки, державником із великої літери можна назвати М. Драгоманова (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. державник — держа́вник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. державник — -а, ч. Прибічник державності. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. державник — Державник, -ка м. Государственный человѣкъ. К Дз. 172. Словник української мови Грінченка