домівник

ДОМІВНИ́К, а́, ч.

1. Те саме, що домови́к.

У східних областях України домівник приходив як сажотрус і міг скоїти чимало лиха (мордувати коней, лякати дітей, душити господаря тощо) (з наук.-попул. літ.);

Якщо поряд стояла стара хата, то, переходячи в нову, господар кликав із собою домівника (із журн.).

2. Член сім'ї або слуга; домочадець.

Без міри здивований і засмучений, покликав він домівників своїх, аби вони були свідками нещастя, яке спіткало Ансельма, а потім прочитав листа, написаного, як він упізнав, власною рукою небіжчика (М. Лукаш, пер. з тв. М. Сервантеса);

Я вдячний усім моїм домівникам і кревним, які своїм прикладом навчили мене говорити “ні” тому, що неприйнятне, негуманне, несправедливе (із журн.);

Любов Петрівна вибачає улюбленцеві геть усі фортелі. Каже, що попри грізний вигляд, у страуса романтична душа, тож часто тішить домівників танцями (з Інтернету).