квоктати

КВОКТА́ТИ, окчу́, о́кчеш, недок.

1. Видавати звуки квок-квок (про курей та деяких інших птахів).

Під тином Півень, біля хати, Знічев'я смітник розгрібав І квокчучи там дещицю клював (Л. Глібов);

Квокчуть між кущами дрозди (М. Рильський);

Капосна курка, що, мабуть, задрімала під деревом, мовби почула, що йдеться про неї, і стала несамовито квоктати (М. Стельмах);

Вони кружляли один довкола одного, походжали то боком, то околяса, погрозливо квоктали, а потім, як і годиться півням, затіяли бійку (В. Шкляр);

// Видавати такі звуки, готуючись висиджувати яйця та водячи пташат (про курей і самок деяких інших птахів).

Квочка з курчатами кублилась на грядках і, сколошкана, сердито квоктала та стовбурчила пір'я (М. Коцюбинський);

[Дід:] Курчата пасла? [Баба:] Квочки водою обхлюпувала, щоб не квоктали (Остап Вишня);

// перен., розм. Видавати звуки, схожі на квок-квок.

Налапавши білих, – раптово кидались на них, і тоді в степах довго квоктали кулемети, важко кашляли гармати та в'їдливо цінькали кулі (Г. Епік);

Рибалка сміявся, заплющивши очі і квокчучи, як курка перед тим, як знести яйце (Ю. Яновський).

2. перен., розм. Нерозбірливо говорити, воркотати, бурчати (перев. про жінок).

Біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна (Яків Баш);

Той [поранений] уже лежить роздягнений, а коло нього квокче мати (У. Самчук);

Я йду тинятися скверами, прислухаюся, як огрядні .. мами квокчуть коло дітвори (П. Колесник).